Ми з Романом нещодавно одружилися. Мої батьки подарували нам на весілля двокімнатну квартиру. Знаєте, жити вдвох це просто рай. Ніхто тобі не розповідає, що ти робиш не так, не навчає порядкам, але це ми оцінили згодом, коли в наше прекрасне життя почала втручатись Ромина мама – Галина Марківна.
Вона жила сама, чоловік її помер три роки тому. Після цього жінка завела собаку і фактично присвятила їй своє життя. Фаня була маленькою дворняжкою, але на вигляд милою собакою. Інколи здавалось, що вона розуміє більше, ніж її хазяйка.
Рома давно вів самостійне життя, орендував квартиру та сам себе забезпечував, мати ніколи не мала особливого діла до сина – час від часу дзвонила, запитувала як справи, розповідала свої новини, та й на цьому все, але останнім часом, щось кардинально змінилося, вона дуже зачастила до нас. Нещодавно прийшла в неділю зранечку, зазвичай в такий час ми ще спимо, але це її не хвилювало. Не встигла вона переступити поріг, як заявила:
-Ну що, донько, насипай матері пельмень.
Цікаво, з чого вона взагалі взяла, що в нас є пельмені, подумала я:
-Цього тижня ми не купували пельмень, можу вам салат зробити, будете? – намагалась догодити я.
-Як немає пельмень? Ти що, не знаєш, Рома завжди в неділю снідає ними, ви ж живете разом, а ти такого ще не вивчила, – сором тобі, невісточко! – приказувала жінка.
-Мамо, я закинув цю традицію, відколи почав жити окремо, а загалом, ми дотримуємося правильного харчування, і жирне м’ясо, як от свинина, ми вживаємо вкрай рідко, – втрутився Роман.
-Ох, люди добрі, що ти мені з дитиною зробила?! – голосила свекруха.
-Мамо, це було нашим спільним рішенням, і в тому немає нічого поганого, я б і тобі радив харчуватись як ми, – знову заступився за мене чоловік.
Далі була довга і нудна розмова про те, що я морю голодом її синочка, жінка погрожувала принести наступного разу все готове, з собою і з ложечки годувати свого сина, якщо він не їстиме сам. Розлючена і розчарована свекруха вийшла з квартири. В цей момент ми з полегшенням видихнули. Проте це були лише квіточки.
Наступного дня вона прийшла знову, я саме прасувала одяг Ромі на роботу, та й сама помаленьку збиралась – мене очікувала нічна зміна. Замість того, щоб подрімати ще кілька годин, я прослухала «унікальну» лекцію, про те, як прасувати футболки та штани. До речі, вона принесла з собою плов та суп. Найжахливішим було те, що в банці з супом плавало, напевно, сантиметр жиру, не розумію, як таке можна їсти.
Дуже надіюся на те, що коли я повернусь додому, вона знову не прийде до нас, а то в мене скоро почнеться алергія на неї. Та ні, все-таки з’явилась. Сказала вранці Роману: «Добре, що Люба сьогодні на роботі, хоч порядок у вас наведу, а то в мене таке відчуття, що тут цигани розбилися.» Мало того, що після її «порядку» я не могла знайти потрібних мені речей на своїх місцях ще тиждень часу, то вона викинула в смітник колекцію моїх статуеток – на щастя Рома вчасно це помітив, тому підібрав і сховав їх якомога далі. Так, є в мене такий грішок, з кожної подорожі я привожу якусь пам’ятку і вони всі красуються в мене на поличках.
Декілька днів жінки не було, як виявилося вона їздила в гості до брата, в сусідню область, не заздрю я йому з такою сестричкою. Звідти привезла нам мийний «чудо-засіб» – мелену гірчицю. Світ ще не чув і не бачив такої маячні, але жінка жбурнула баночку в смітник і натомість поставила пакет з гірчицею, ще й примовляла: «Це щоб ти не травила мого синочка всякою хімією і щоб сама не їла її. Хто ж про вас так ще попіклується, як не я».
Чоловік також не тішиться з цих візитів. Навіть ображається: «Згадала, що у неї син є, раніше свою турботу треба було проявляти. Тепер вона мені не потрібна!» Востаннє, коли мама приходила, Рома сказав їй: «Ми прекрасно справляємось з домашніми справами без Твоєї допомоги, тому були б раді бачити тебе на свята, не потрібно надокучати нам своїми щоденними повчальними візитами.» Напевно Галина Марківна образилась, адже не приходить до нас вже два тижні, навіть і не дзвонила жодного разочку, проте ми поки що насолоджуємось спокоєм.
