Дуже велике значення для кожного має підтримка, особливо важливо, якщо це сімейна турбота.
Я працюю вдома, фрілансер. Працюю багато, роботою не перебираю. Кожен у нашій професії знає, що то пусто, то густо. Іноді буває приходиться працювати над декількома великими проектами одночасно. Моя дружина Віра сімейний лікар. А це означає, що вдома вона буває для того, щоб прийняти душ, переодягтися, поспати кілька годин, якщо дозволить мобільний, та випити разом кави, теж якщо пощастить. Квартиру ми знімаємо, придбали машину у кредит, вже майже його виплатили.
Якось на днях завітав до мене тесть. Сказав, що був у нашому районі в магазині, купував якусь запчастину та вирішив зайти у гості. Вибачився, що без попередження, хоча це навряд щось би змінило. У коридорі йому довелося подолати смугу перешкод із нашого взуття, капців для гостей, звісно не знайшлися. Було досить незручно, я пояснив, що веду зараз кілька проектів із стислими строками виконання. Чисту чашку я, звичайно, знайшов, а от цукор на жаль закінчився. Довелося виправдовуватися, що як раз у суботу маємо вільний час для закупів. Тесть погодився, що ідея виїжджати за продуктами раз у тиждень, замість того, щоб ходити кожен день витрачаючи час, хороша. Мовчки оглянув гору брудного посуду, переповнену корзину з білизною, знайшов під столом кілька брудних різних шкарпеток, картину завершував протікаючий кран. “І як ми справлялись, у чергах стояли, в нічну зміну на заводі працювали, гаджетів не мали, але тарілку брудну за собою знаходили час вимити, шкарпетки випрати, взуття накремити”, – сумно було Миколі Степановичу за такий безлад.
Тесть трохи відпочив і попрощався, а я мимоволі зрадів, тому що під мийкою не видно було п’ять повних пакетів для сміття, або шість. У суботу ми з Вірою вирушили до найближчого супермаркету. Список покупок у нас зазвичай стандартний та невибагливий, напівфабрикати, кава і смаколики для кожного, для Віри – фініки, для мене – зефірки у шоколаді. Крім того, необхідно було заїхати ще у декілька місць. Ввечері, коли ми повернулися додому, нам вдалося разом з пакетами без перешкод потрапити на кухню. У коридорі взуття стояло на поличці, а на кухні зникла гора брудного посуду. У холодильнику знайшлася каструля з супом, а на плиті смачна печеня. Звісно, що кран не протікав, підлога була чиста, відро для сміття порожнє.
Кілька тижнів тому Микола Степанович проходив обстеження в лікарні, де працює його донька. Батько зателефонував їй, і вони вирішили разом пообідати. Віра розповіла, що у них з чоловіком все добре, майже не сваряться, бо майже не бачаться, багато працюють, іноді відпочивають. У них є спільна мета – заробити кошти на власне житло, наче все непогано складається, але розслаблятися немає коли. В цілому все добре, проте іноді їй не вистачає чистоти та затишку. Вона з розумінням ставиться до ситуації, просто часто не вистачає ні сил, ні часу, навіть закинути брудну білизну у пральну машину. Ще й кран на кухні почав протікати, а майстра ніяк не викличуть.
У тестя на всілякий випадок були запасні ключі. От він і вирішив ними скористатися при нагоді. Взагалі спочатку Микола Степанович купив необхідні запчастини та хотів просто полагодити кран, але коли побачив інші деталі, вирішив допомогти молодій сім’ї. Обід, звичайно, готувала дружина, а от поприбирати довелося самому, ще й шість пакетів зі сміттям мусив виносити.
На столі написав записку із побажанням приємного вечора та виспатися. Все ж таки вони з дружиною вже на пенсії, мають трохи більше вільного часу. А діти для них завжди залишаються дітьми, про яких батькам хочеться турбуватися та допомагати по мірі своїх можливостей.
