Додому у маршрутці ми їхали троє. Зовсім молодий хлопчина з дитиною, чоловіку у літах якого звати Василь Степанович. Ну і звичайно що я. Хлопець був зовсім замучений, видно що йому дуже важко. Він старався заспокоїти малюка коли той плакав, але від перевтоми він не міг нічого зробити.
Я не хотіла сильно розпитувати у нього, а раптом він не захоче про це говорити. Але я все ж таки надіялася що зможу йому допомогти.
Хлопця звали Влад. Він нарешті зміг вкласти спати дитину, і зовсім не впевнено і з сумом в очах почав розповідати.
Його виставив за двері рідний тесть. Я не зміг зрозуміти, чому він вважає що це не його внучка. Говорить що в неї карі очі, а в дружини зелені. Також вирішив він поїхати в гори до бабки якоїсь, то та почала підтверджувати що це точно не його внучка.
– Але це ж все не так, – ще з більшим сумом в очах сказав чоловік, – нехай тесть тест ДНК зробить.
– А що на цей рахунок говорила ваша дружина? Вона ж обов’язково мала заступитися за вас.
Повинна була, – тихо з тремтячим голосом почав говорити Влад. – Але вона вирішила підтримати сторону свого батька, і навіть коли він виставив нас за двері вона нічого не сказала, тому довелося йти…
Не переймайся ти так, сину, – почав вже говорити Василь Степанович, якій також чув що розповідав хлопець. Якщо доля бути вам разом, то вас сам Бог зведе. Скоро вона зрозуміє що любить тебе і донечку свою, і забуде про всі слова батька і вмить прийде до тебе вибачатися.
Дівчинка ніби також зрозуміла про, що говорив чоловік, посміхатися почала, і всім на душі радісно стало, навіть для молодого батька.
– Є набагато гірші люди, які через прикмети й забобони заспокоїтися ніяк не можуть. Такий випадок був навіть у моєму житті.
Понад 10 років ми були одружені з Мариною. У нас було двоє прекрасних синочків. Ніби все було гаразд. Поки жінка тяжко не захворіла. Лікарі не давали жодних хороших прогнозів.
І знайомий один, порекомендував з’їздити до бабки, яка все на світі розказати й показати може. Це був наш останній шанс, і я вірив що хоча б вона зможе допомогти для Марини. Але щось не те, видно, бабка наговорила.
Приходить Марина і каже мені. Що через мого батька вона так сильно хворіє. Начебто він вроки на смеrть, на неї навів. І звичайно що Марина повірила не мені, а бабці тій, бо вона змогла ім’я свекрове назвати.
Татові було всього 50 років, і він навіть мухи ніколи не образив, а тут вже вроки на смерть навів. І я дуже з дружиною посварився. Батько не зміг вибачити таке для Марини. І він вирішив сам у всьому розібратися, і поїхав до тієї гірської бабки вияснити хто яку порчу наводив.
Виявляється, щоб до тої бабусі потрапити треба за місяць домовлятися. Але він все одно вирішив поїхати, щоб на пряму до у неї все запитати, не міг вже чекати. І коли на вулиці її помічниці виходили, він розказав для них про свою проблему, ті до хати його покликали, але дуже злякався коли почули наступне.
– Я так і знала, що чаклун сам до мене прийде. – Крикнула вона на весь голос. – Це він убити невинну дівчину хотів.
Тато вирішив тікати звідти. Коли до зупинки йшов, побачив місцевого дідуся, який саме на лавці сидів, і вирішив у нього запитати що то за бабуся і які чутки про неї ходять. Він прослухав усю розповідь мого батька, відповів: “Для цієї баби давно ніхто не вірить – постійно щось видумає і людей лякає”. Зробить якісь простий відвар з ромашки й каже усім що це приворотне зілля. Кожного разу зі сльозами на очах чи криками йдуть від неї. Адже постійно у всьому чи то свекруха зі свекром або сусід з сусідкою винні. А люди вірять їй, накручують себе і сім’ї покидають, а потім все життя жаліють. Єдине що вона може так це ромашки сушені тобі дати.
І замість того щоб повернутися додому батько вирішив піти до місцевого дільничого. Там йому сказали що не перший раз вже заяву на ту бабусю пишуть, що давно вони почали справу вести.
Марина з ним навіть розлучатися вже хотіла. Але згодом лікарям все ж таки вдалося встановити що це за хвороба, і змогли правильне лікування назначити. Жінка йшла на покращення. А згодом дізналася, що бабусю ту арештували. І зразу ж вона пішла до свекра вибачатися. І нарешті всі змоги жити дружно, і ніколи більше до таких бабусь ніхто не звертався.
– І для внуків кажемо,- з посмішкою на лиці сказав чоловік, – щоб також біди не наробили. Тому я впевнений, що твоя дружина також скоро це зрозуміє. Я радий, що хоча б з кимось зміг поділитися своїм життєвим досвідом.
Я також вирішила поділитися, надіюсь що і дружина Влада і її батько так ще багато людей це прочитають.
