Після того, як не стало батька Олени, їй додалось ще більше клопоту. Крім свого господарства і дачі, вона повинна була ще й наводити порядок у порожньому домі свого тата.
Хоч йому вже було 87 років, його дім та двір завжди виглядав дуже доглянутим, й Олена тільки зараз це оцінила. Вона була дуже здивована, як це все йому вдавалось у такі поважні роки. Адже татові майже ніхто не допомагав, тільки вона іноді приїде, допоможе щось посадити, прибрати те, що вже він не міг сам подужати. Двір і будинок виглядали бездоганно, навіть не скажеш, що тут живе стара людина.
Але це було колись. Тепер, хоча минуло зовсім не багато часу, все змінилось дуже швидко. На тротуарі перед входом, почала виростати висока трава між плитами. Деякі овочі, вже починали плестися по будинку, вийшовши за межі городу. Всередині будинку відчувалась порожнеча та занедбаність.
Мабуть, дійсно потрібно продавати територію, як того хотіла старша сестра Марія. Згадавши сестру, Олена ще більше засумувала. Марія для неї завжди була авторитетом. Не тільки тому, що вона була на десять років старшою, але перш за все, за те, що була завжди справедливою та розсудливою. Олені далеко не завжди вдавалось бути такою ж як і вона, але жінка постійно намагалась бути схожою на сестру.
Марія жила у Києві, працювала у банку. Вже до пенсії кілька років залишилось, тому і не йшла з роботи. До батька приїжджала не часто, декілька разів на рік, на різні свята. Ці сімейні зустрічі булли завжди дуже зворушливими.
І ось тиждень тому Марія зателефонувала ввечері та дивним голосом спитала у сестри:
– Олено, я знаю, що ти зараз речі з будинку продаєш. Хотіла спитати, чи ти раптом не бачила золота батькового?
Олена не знала, що їй відповісти, адже ні про яке золото ніколи й не чула. Марія нічого не пояснила їй та поклала трубку.
Вона дійсно не знала де воно. Зі всіма цими клопотами з похоронами, будинком, за всім забула, що у батька були дві золоті речі – годинник та обручка. Але він ніколи не говорив, де їх зберігає. Напевно зробив якусь схованку. Олена усе відомі перевернула, але зовсім нічого не знайшла, цього золота ніде не було!
Через три місяці знайшовся покупець будинку, він давав набагато менше, чим того розраховувала Олена, але Марії швидко потрібні були гроші, тому вона була згодна на будь-яку ціну.
Покупцю не потрібні були меблі, тому Олена вирішила їх усі продати. Ціна була не важливою, продавала майже за безцінок. Охочих вистачило, адже меблі були якісні, у хорошому стані та ще й дешеві, усім таке потрібно. Найбільше товару забрав чоловік, який приїхав на «Жигулі» з причепом. Він забрав диван, сервант, холодильник і крісло. Сказав, що усе йому для гаража потрібно, мовляв тепер жити зможе, якщо жінка з дому вижене.
Після продажу будинку Марія спеціально приїхала за грошима, на ніч не залишилась, стосунки між сестрами вже були зовсім не ті. Але про золото ніхто більше й не згадував.
А через місяць до Олени приїхав знову цей чоловік на «Жигулі». Він довго вибачався, що не міг прибути раніше, бо потрібно було до дочки поїхати на тиждень. А потім додав, що у серванті знайшов схованку, де був годинник та каблучка. Сказав, що не міг собі залишити, бо для нас це напевно дорога річ!
Й дійсно це було нам дуже дороге!
