Я живу в двокімнатній квартирі. У нас з чоловіком двоє діток – старшенька Ліля та малий Миколка. Раніше в нас були скрутні часи. Миколці доводилось доношувати деякі речі сестри. В сукні, звісно, я його не одягала, але багато речей він використовував. На щастя, зараз з грошима стало краще. Мене підвищили на роботі, та й чоловік спробувавши кілька пропозицій почав заробляти непогано. Що казати, навіть якби все було як раніше, дітей потрібно одягати по-різному, вони виросли, ходять в школу та садочок. Все-таки не хочеться, щоб їх сприймали якось по особливому. Діти зараз жoрстокі, можуть засміяти за будь яку дурницю, буде це незвичайний колір волосся, дивне ім’я, чи тим більше одяг.
До цього часу я зберігала усі їхні речі. На смітник відправлялись лише ті, що були сходжені до дір. Я зберегла навіть колготи Лілі, в яких вона прорізала дірку на свій день народження. Вона їх тоді вперше одягнула. Коли я запитала навіщо дитина так зробила, то почула у відповідь: «Мамочка, не злись, я просто хотіла подивитись чи вони не зачепили мені ранку.» Ну як після такого можна злитись, дочка насправді напередодні свята впала й здерла колінка. Для чого я заховала ці колготи в шафу, сама не розумію, може як спогад?
Не знаю, що найшло на мене, але одного дня я вирішила позбавитись від усього мотлоху. Навіщо в хаті даремно цвіль розводити, та ще й місця багато зайнятого. Взялась перебирати кожну полицю. Спочатку думала, що вивезу все матері на дачу, нехай лежить там, раптом згодиться. Та потім схаменулась: «Згодиться на що?». Потрібно просто все викинути на смітник.
На задньому фоні був включений телевізор. Одним оком я дивилась кіно. Як завжди, на цікавому моменті увімкнули рекламу. Одна з них розповідала про маленьку дівчинку, Орисю, якій чотири роки, вона шукала батьків. Як ви зрозуміли, ця дівчинка була в дитячoму бyдинку.
Тут мене осінило, навіщо викидати, я відкладу речі, які вціліли й віддам діткам, що не мають сім’ї. Назбиралась ціла сумка.
Після генерального прибирання прийшла сестра мого чоловіка. Вона часто заходить на чай. Я поділилась своїми думками що до одягу з нею і Катя мене підтримала. Вона також перебрала свої старі речі й вже через день ми їх віддали, куди планували.
Так ми, нарешті, звільнились від всього непотрібного і зробили добру справу.
