Я одружений з Оксаною вже 3 роки. У неї є дочка від першого шлюбу. Я дуже кохаю дружину, тому зміг прийняти її дитину наче рідну: завжди дорогі подарунки, одяг, путівки на море, найкращі іграшки – у десятирічної Марії було все!
Але попри це, я все ж хотів мати власну, вже спільну дитину з дружиною. Оксана була проти цього, бо думала, що її дочку я буду любити менше, можливо це дійсно так, але ні в якому разі не буду обділяти в чомусь Марію, тому я просив дружину про ще одну вже нашу спільну дитину.
Після купи вмовлянь, вона все ж погодилась. Вже через декілька місяців їй вдалось завагітніти. Для мене це було щастям, я мріяв про хлопчика і на обстеженні нам сказали стать дитини, виявилось так, як я і хотів, тому ми вже почали підбирати ім’я для сина.
Коли народився маленький Марк, усю свою турботу я спрямував на нього. Оксана дуже на мене ображалась, що я не приділяю часу її дочці, але що ж я можу зробити, вона не розуміє як це мати першого рідного сина для чоловіка.
Так, можливо це зовсім не правильно стосовно Марійки, але я намагаюсь компенсувати свою увагу подарунками, нехай Марку від мене залишається турбота, а дочці матеріальна частина мене, можливо так не правильно говорити, але що з цим зробиш.
Я визнаю, що свого рідного сина люблю більше, але це ж правда, то навіщо обманювати себе та інших. Оксана на мене досі ображається, я намагався пояснити все їй, але змусити себе любити дочку іншого чоловіка я не можу. Але все ж як справжній чоловік, я буду забезпечувати цю дівчинку усім, щоб вона ніколи ні в чому не обмежувалась.
