Ще до весілля свекруха наполягла, щоб ми з Антоном жили разом із ними. Я дуже не хотіла, вважаю, що все ж таки молода сім’я повинна жити окремо від батьків. Крім того, квартира у свекрів хоч і трикімнатна у центрі міста, але маленька, кімнати прохідні, ліфта немає. Вирішальним аргументом стало те, що мені скоро народжувати, Антон залишається єдиним годувальником у родині, сплачувати орендну плату було б складно. Та й мені буде кому допомогти з новонародженим синочком.
За рішення про переїзд я себе картаю кожного дня. Кімнату нам виділили маленьку, на північну сторону, холодну. Готувати мені доводиться самій ще й на усіх. Спочатку було незручно, що ми їмо окремо, я почала запрошувати свекрів разом повечеряти. Тепер Наталя Володимирівна навіть розказує, що вони більше люблять їсти, ніби замовлення робить, допомагає порадами. Продукти купуємо ми з Антоном, а свекри не соромлячись їх беруть, не запитують. Мені робити зауваження не зручно, чоловікові також, це ж його батьки.
Прибирання у квартирі теж на мені, бо у свекрухи то суглоби болять, то спина, свекор втомлюється на роботі. Я попросила в такому разі, поки я зайнята по господарству, Наталю Володимирівну посидіти з онуком. Але у неї постійно підіймається тиск, у голові паморочиться, хвилюється, що не впорається. Та й взагалі їй ніхто не допомагав у молодості, і техніки такої не було, і підгузків, з усім сама поралася, а ввечері ще й на дискотеку встигала, тому немає мені чого скаржитися.
Свекор працює водієм тролейбуса. Його зміни починаються о четвертій ранку, тому з дому він виходить вдосвіта. Щойно я заколихаю синочка та задрімаю сама, неначе “мафія” прокидається свекор, починає гупати дверима, гриміти посудом на кухні. Ніякі вмовляння не діють, він вже у себе вдома. До речі, за комунальні послуги ми сплачуємо половину.
Я вже кілька разів намагалася поговорити з чоловіком, що я просто втомилася, але йому не хочеться сваритися з батьками, йому так зручно. А недавно подруга запропонувала мені переїхати до неї на квартиру. Вони з чоловіком лікарі, лікарня відрядила їх на навчання до Німеччини на рік. Ось вона і запропонувала мені пожити в їхній квартирі, сплачувати лише поточні нарахування, заодно за квартирою наглядати. Я дуже зраділа такому шансу, чоловік теж мене підтримав спочатку.
Коли ми повідомили свекрам, що переїжджаємо, Наталя Володимирівна зобразила гіпертонічний криз, що нікому вона старенька не потрібна. Антон почав казати, що не може залишити маму. А я і сваритись із чоловіком не хочу і залишатись більше не можу. Як бути?
