Якось з молоду з сімейним затишком не заладилось. Все часу не було: то навчання, то підробітки якісь, самі знаєте як це у студенів, напевно всі проходили цей шлях. Батьки наполягали щоб ішов на юриста, батько ж працював юристом, хотів бачити як син іде по його стопам. А я з дитинства сором’язливий якийсь, от і не насмілився сказати слово проти. Та на магістратуру все таки не пішов. Спочатку знову ж таки підробітки, а потім і «намалювався» Рома зі своєю ідеєю про СТО. «Давай, – каже, крутитись. Тема «верняк», тут весь час по 100 машин в хвилину «газує». От і почали «розкручуватись» – а чому б і ні? Всерівно я не мав чого втрачати, пробувати треба. Бізнес пішов. За півтора року ми вже були не поганими «гравцями на ринку». Так, бізнес то пішов, але «оп»…і мені 28…
Знаєте, це дуже дивне відчуття коли тобі 28: ніби й молодий ще, а вже відчуваєш як третина життя пройшла практично повз. От серйозно, мені 28 і що я маю? Ні дружини, ні дітей, ні відвіданих країн за плечима. 4 роки бакалаврату на юридичному, бланки, папірці. А тепер ще й не виходжу кудись далі гаражу. Ніби тону серед цих бляшанок, бамперів, «мазд» і «опелів. Але це приносило дохід, це правда. Через деякий час купив квартиру: трикімнатна з усіма зручностями, своє авто. От єдине що розділити це немає з ким. А чого варті всі ці гроші коли ти весь час один? Таке відчуття, ніби життя навколо вирує, іскриться жвавістю, проходять пари, тримаються за руки, а ти вечорі під’їдаєш до продуктового на новому «мерседесі», заходиш в супермаркет, купуєш продукти, які готуватимеш і їстимеш сам в порожній квартирі. В такі моменти ти підсвідому починаєш вишукувати причини: що в мені не так? Ніби ж не страшний. Проте, моя здатність знаходити у всьому хоч який позитив всиляли надію, що скоро все покращиться: повинна ж бути і біла смуга, правда?
Так і сталося. З Мариною я познайомився на вечірці. У подружки моєї мами був ювілей, запросили і мене. Зі мною то все ясно: коли половина твого дня проходить в гаражі серед автомобільних деталей, а друга половина в пустій квартирі – обирати довго не доводиться, потрібно розвіятись хоч десь. Проте Марина мене здивувала, не думав, що таких як вона можна зустріти на подібних банкетах. Але вона була тут. Красива дівчина-брюнетка, трішки сором’язлива. На обличчі мінімум мейкапу, природна краса, все як мені подобається. Якби я був поетом, сказав би «прекрасна троянда серед бур’яну”. Ми відразу знайшли спільну мову. Обмінялися номерами, через тиждень прогулялися, сходили на каву. Наші зустрічі ставали все частішими, ніби не уявляли життя одне без одного. Через деякий час я запропонував жити разом, вона погодилася. Через пів року одружилися.
Пройшло два роки. Ніби без особливих змін: я на роботі, вона дома. Єдине, попередня ненаситність в наших відносинах поступово згасала. Напевно через дітей, точніше через їх відсутність. Скільки не старались після весілля, ніяк не виходило. Безпліддя у мене так і не підтвердили, не знаю у чому причина. Думали над тим щоб всиновити, але до цього так і не дійшли. Тому наше спільне життя скоро перетворилося скоріше у рутину, ніж у історію закоханих. Я просто приносив гроші, вона просто ними розпоряджалася на свій смак. Дома я її не тримав – все таки я довго на роботі, а вона завжди любила відчувати себе вільною – не сидіти їй ж в чотирьох стінах весь день. Напевно це і стало відправною точкою перед крахом…
– Я тобі кажу, у неї є хтось на стороні, не будь таким наївним!, – вже третій день поспіль насідав мені на вуха Рома, – Ти подивись як вона одягається, нафарбовується кожного разу. Для кого?! Раніше вона себе так не поводила!
Не знаю, можливо товариш і мав рацію. Дружина дуже змінилась за останні роки, і це не в плані вроди, ні, з цим досі все було в порядку – виглядала вона завжди ефектно, тай була молодшою за мене на три роки. От тільки від тієї сором’язливості не лишилося і сліду, тепер це все було за кілограмами губної помади і тіней для очей. Доказів зрад у мене не було, це і підштовхнуло на такий крок. Я найняв шпигуна. Тепер за моєю дружиною слідкували 24/7. Я знав де вона з ким, що їсть і у який магазин піде після обіду. Як не прикро, довго чекати не прийшлось. Через два тижні на моєму столі красувались всі потрібні знімки: ось моя кохана йде під руку з якимось «слизьким» типом, ось тут він ніжно тримає її за руку, сидячи в пристойному ресторані. Марина в чорній обтягуючій талію сукні, я пам’ятаю цю сукню, декілька дні тому просила у мене гроші на неї, казала на день народження подруги. Ось на цій фото він пристрасно цілує її шию…
….Викладаю фото на стіл. Стараюсь себе контролювати, проте це важко, у лице дружині летить дорожня сумка.
– Іди. Просто вимітайся звідси! Не хочу тебе бачити!
Досі важко про це говорити. Минуло вже пів року. Я не знаю як склалося життя Марини після розлучення. Подейкують її бачили в магазині, ніби працює на касі. Кажуть, що життя з пристрасним коханцем не склалося, розійшлися через два місяці.
У мене зараз нова дружина. До речі, вона вагітна…
