Ця історія із мого життя, я вирішила її Вам розповісти, щоб для вас це стало уроком, так само як для мого сина.
Влітку, одного сонячного та теплого дня я зі своїм сином йшли в наш садок збирати полуницю. Не далеко від нашого будинку є садок, у якому ми завжди садимо полуницю та смородину, ми з сім’єю полюбляємо проводити час у нашому садку. Мій син Андрійко дуже любить полуниці й ми часто разом їх збираємо. Андрійко дуже слухняний хлопчик, завжди старається усім допомогти та дуже любить собак. До речі, у нас є собачка на ім’я Вітні, вона теж бігла з нами у садок.
На шляху ми зустріли мою подругу Олесю, ми дружимо ще з раннього дитинства, вона дуже хороша та чуйна людина, дуже любить подорожувати. Інколи, ми подорожуємо разом. З усіх моїх подорожей мені найбільше сподобалося у Швейцарії. Там дуже красиво та дуже легке й чисте повітря.
Олеся є хрещеною мамою для Андрійка, вона дуже любить дітей. У неї теж є синочок, звати його Максим, йому сім рочків та дуже схожий на свою маму. Так от, ми вирішили усі разом позбирати полуницю, Андрійко та Максимко дуже часто разом грають різні ігри, наприклад: футбол, квача, волейбол та інші схожі ігри.
Коли, ми збирали полуницю, хлопчикам стало скучно й вони вирішили збирати змагаючись хто більше назбирає полуниці за певну швидкість. Ми продвжували збирати, розказували різні цікаві історії, нам було дуже цікаво та весело.
Уже почало темніти на вулиці й ми вирішили, що потрібно повертатися додому. Та й ми усі вже втомилися та були голодними.
Ми підрахували кількість назбираних полуниць та дійшли висновку, що в корзині Андрійка більше полуниць ніж у Максима.
Андрій був дуже радий своїй перемозі, тоді ще ніхто навіть не підозрював що перемога була не чесною.
Попрощались ми з Олесьою та з Максимом і пішли додому, усю дорогу Андрійко мовчав, я не розуміла чому. Коли ми вечеряли, Андрійко запитав: “Мамо, що робити, коли ти вчинив підступно, але зрозумів це лише потім та хочеш виправити свій вчинок, як це зробити?”. Я здивувалася, звідки виникають такі запитання і відповіла: “Спочатку, ти повинен попросити вибачення у тієї людини, з якою ти вчинив не справедливо, і постаратися виправити свій вчинок та зробити висновки та більше не повторювати цих помилок”. Коли ми щось зробимо це ще не погано, а найгірше те якщо ми цього не виправимо.
Андрійко вирішив признати свою вину і розказав мені, що він поміняв кошики із полуницею, Максимів кошик забрав собі, а йому підстатив свій. Виходить, що переміг Максим, а не Андрій. Я була здивована, оскільки не очікувала такого від Андрійка. І я вирішила допомогти йому вирішити цю ситуацію. Увесь вечір Андрійко був засмученим, він переживав що Максим засмутиться та більше не захоче дружити з ним.
Наступного дня, ми з Андрійком взяли гостинці та пішли до тьоті Олесі та Максима. Вони були дуже щасливі що ми прийшли, Андрійко в усьому зізнався та попросив пробачення у Максима. Максим, насправді бачив що Андрійко змінив кошики, але промовчав оскільки хотів перевірити чи Андрійко зізнається в усьому.
Андрійко пообіцяв, що більше так робити не буде. Наступного разу, коли ми збирали полуницю Андрійко змагався уже справедливо і навіть не думав про те, щоб поміняти кошики. Потім, ми влаштували пікнік і хлопці дружньо нам допомагали і більше не сварилися і не підставляли один одного.
Ми можемо підставляти людей і це нам зійде з рук, але ми ніколи не зможемо зупинити голос своєї совісті! Ніколи не пізно виправити свої помилки!
