Ввечері, коли моя подруга Андріана поверталася додому зустріла собачку, яка тремтіла від холоду та була дуже голодною. Як тільки Андріана підійшла погладити руденьку пухнасту, вона злякалася і почала тікати від жінки.
Напевно, її раніше ображали — подумала подруга, і вирішила допомогти красивій собачці.
Андріана купила корм для пухнастого цуценяти й старалася нагодувати його. Спочатку, вона боялася навіть підійти, але коли зрозуміла, що Андріана до неї з хорошими намірами, з великою радістю і щирістю прийняла ласку подруги.
Андріані стало шкода собачку, тому вона вирішила забрати з собою маленьку красуню. Тоді вона була ще зовсім крихітною, і дуже боялася оточення. Андріана переживала, що собачка не звикне до неї, і буде далі боятися її.
Цуценя було з круглими, красивими чорними очима, як ґудзички, з рудою, пухнастою шерстю та з коричневою точкою на мордочці. Андріана вирішила дати ім’я собачці та назвала її Беллою.
Белла була дуже слухняною, завжди зустрічала свою хазяйку з безмежною радістю та ласкою. Андріана була щаслива, що того дня зустріла Беллу. Оскільки, вона їй приносила багато щасливих моментів, і по-справжньому любила Андріану. Завжди з нетерпінням чекала на свою хазяйку, коли її не було удома. А коли подруга приходила, вона з великою любов’ю та радістю її зустрічала.
До Андріани інколи приїздила її мати — Анна Сергіївна. Вона була проти того, щоб Белла жила в Андріани, вважала що це зайві клопоти. Анна Сергіївна пропонувала подрузі віддати собачку у притулок. Але вона була проти, оскільки для неї Белла була дуже дорога та як кажуть: “Собака — найвірніший друг людини”.
Але, потім сталася ситуація через яку, думка Анни Сергіївни змінилася: “Одного дня, коли Анна Сергіївна поверталася додому її перестріли грабіжники та почали погрожувати жінці, але уже тоді коли Белла підросла і була сміливою та захищала своїх рідних, вона захистила Анну Сергіївну, жінка пошкодувала про свої слова, і зрозуміла що добро завжди повертається. Відтоді Анна Сергіївна не була проти, щоб Белла жила з Андріаною.
Белла дуже любила гуляти зі своєю хазяйкою та дуже сумувала коли вона йшла на роботу чи кудись без неї. Оскільки, вона займалася спортом то брала із собою на пробіжку Беллу, вони разом були та в поїздках, і в походах, подруга майже всюди брала із собою пса.
Беллі це було тільки в радість. Вона любила природу, великі компанії та більше не боялася оточення, а навпаки була всім рада та зі всіма контактувала.
Згодом, в Андріани народилася донечка Марічка, яка теж дуже любила Беллу та завжди з нею гралася, гуляла, годувала її. Андріана ні разу не пошкодувала, що приручила пухнастого друга. Вони були щасливою та великою сім’єю.
Також, потім у Белли народилися щенята — дві дівчинки та один хлопчик. “Тіна, Джессіка та Бостон” були копією свої матері. Усі раділи новим членам родини, а особливо Белла.
Анна Сергіївна — мати Андріани так полюбила собачок, що вирішила лишити собі Джессіку і Бостона. Навідуючи одне одного, усі були щасливі зустрічі.
