Мамина рідна сестра молодша від неї аж на двадцять років, тому я ніколи не кликала її тіткою, завжди називала просто – Іванка. Вона була майже моєю одноліткою. Між нами всього лиш чотири роки різниці. Колись, в молодості ми разом гуляли, були одною компанією. Сьогодні ж в мене свої діти підростають. Живемо ми з сім’єю у трикімнатній квартирі в центрі міста. Мій чоловік має хорошу роботу й непогано заробляє, так було не завжди, ще років п’ять тому ми на всьому економили і жили в однокімнатній «хрущовці», не люблю згадувати ці часи.
Іванка була одружена двічі. В неї непростий характер, але й з чоловіками їй не щастило. Перший – був тирaном, ні, він ніколи її не бив, але щодня жінка зазнавала психологічного нaсилля. Спочатку, вона навіть боялась піти від нього, але згодом терпіти було зовсім не сила. Другий чоловік здався усім надзвичайно чуйним і добрим, але після заміжжя все змінилось, він виявився ще тим скнарою, привласнював всі зароблені гроші собі, пояснював це тим, що наче б то вони збирають кошти на квартиру, тому треба економити. Та це перейшло всі межі, Іванка інколи збирала останні копійки на хліб та просила в сестри гроші на засоби гігієни. То ж з другим союзом також не склалось, чотири місяці назад, вона переїхала жити до моєї матері.
Мама мешкає в приватному будинку. У неї вдосталь місця, багато кімнат пустують. Тому щороку я привожу їй всі свої зимові речі. Там вона їх провітрює на сонечку і зберігає аж до потрібного сезону. Цієї весни я також перевезла в село багато одягу, в тому числі свою шубу з хутра скандинавської норки. Мені її минулого року подарував чоловік на день народження. Я її дуже люблю, але шаную, тому одягаю лише на святкові заходи.
Наближався холод. Мене очікувало святкування ювілею співробітниці, тому я повинна була виглядати шикарно. Норкова шубка прекрасно доповнювала б мій образ. На вихідні ми якраз планували відвідати маму, тому я хотіла забрати деякі речі й в тому числі свою хутряну красуню.
Візит до матері вдався прекрасним. Ми гарно відпочили, поговорили по-душах. Прийшов час збиратись, тому я забігла в кімнату, де зазвичай зберігались наші речі й збирала все необхідне. Дивно, але шуби я не знайшла. Можливо мама кудись переклала. Проте, коли я її запитала про це, жінка знизила плечами, а потім сердито напівшепотом додала:
«Нічого без мене не може зробити».
Ситуація стала напруженою, тому, що шуби не було ніде. Ми перевернули все з ніг на голову, але марно. Із тисячею думок в голові та зіпсованим настроєм я поверталась додому.
Цілий вечір дорога одежина не виходила з голови. Ну мама ж не могла її ніде діти, я точно про це знаю, але куди ж вона запропастилася? Відповідь з’явилась в той же самий вечір. В одну з соціальних мереж Іванка виклала фото в моїй шубці. Гнів та образа затьмарили мені розум. Невже не можна попросити, якщо вже так її було потрібно. Я зразу ж взялась за телефон, навіть забула привітатись:
-Іванко, чому ти без дозволу носиш мої речі, хіба так можна?! Навіть матері не сказала нічого. Я вже не знала, де моя шуба могла дітись?
-Ой, нічого їй не станеться, якщо я два рази одягну. Приїдеш та й забереш собі, – відповіла жінка.
Їду за нею вже втретє, а сестри все немає, мені вже здається, що вона мене уникає. Це може говорити лише про те, що з нею щось трапилось.
Інтуїція мене не підвела – шубу порвано. Іванка обіцяла відкупити мені таку ж. Не знаю, коли на це варто сподіватись, і взагалі чи дотримає вона слово.
