Мій Сашко найкращий хлопець у всьому нашому районі, ну добре, на всій нашій вулиці. У будинку точно найкращий, а будинок у нас дев’ятиповерховий та ще й восьмипід’їзний. А чому б і ні? Високий, стрункий, курчавий, добрий, сміливий, щирий та ще й модний який, у спортзал ходить. Помічник і підтримка моя, школу закінчив з червоним дипломом, інститут з відзнакою, зараз влаштувався на роботу. Керівництво його цінує, прислухається до нього, Сашко сумлінний працівник, роботу свою любить. Завидний наречений мій онук, гордість і розрада моя. Та ось виявилося, що не тільки наречений, а вже і чийсь майбутній чоловік.
Приходить якось Сашко з роботи та ще з самого порогу заявляє, що надумав одружитися. Я такого чесно кажучи не очікувала, почала розпитувати про майбутню невістку, хто вона, де познайомилися, як давно почали зустрічатися. Потім запропонувала трохи почекати з весіллям, молодий ще все ж таки, кар’єру потрібно будувати, притертися один до одного, придивитися. А Сашко й відповів мені, що вони вже до РАГСу ходили, заяву подали, і що я скоро стану прабабусею, що жити вирішили у нас. Щасливий сидить на стільці, замріяний.
Зустріч з майбутніми родичами призначили на суботу. Весь тиждень я прибирала квартиру, меню з онуком два дні складали, радилися, смаколики купували та готували. У призначений час пролунав дверний дзвінок, а на порозі стояла досить молода приємна жіночка з маленькою тендітною дівчиною. «Бабусю, знайомся, це моя Марійка та її мама Ольга Сергіївна», – познайомив нас Сашко. Тато Марійки терміново поїхав у відрядження, дуже вибачався, що не зміг прийти.
Розмова виявилася нелегкою як для мене, так і для Ольги Сергіївни.
– А чи знаєте Ви, що Марійці тільки недавно виповнилося шістнадцять років?
Поглядає на мене суворо й уважно, наче трохи осудливо, як же це я так онука погано виховала. Ні, я не знала, та як виявилося, не знав і Сашко, хоча це його не виправдовує. Вони познайомилися, як і більшість у наш час, у соцмережі. Марійка сказала, що їй вже є вісімнадцять. Дівчина засоромлено дивиться у підлогу та міцно стискає руку коханого.
Ольга Сергіївна з чоловіком довго не могли мати дітей, тривало лікувалися, чимало лікарів змінили, чого тільки не перепробували. Вагітність була складною, більшість часу вона провела у лікарні на збереженні, але головне – в них народилася донька. Єдина та така довгоочікувана дитина росла у любові, піклуванні й достатку. І зовсім не вагітність у шістнадцять років від хлопця-сироти планували батьки для своєї такої довгоочікуваної донечки. Мріяли про випускний бал у мереживній сукні, факультет іноземних мов, поїздку на море, магістратуру за кордоном.
Раптом погляд Ольги Сергіївни стає м’яким і теплим, вона з ніжністю дивиться на закоханих. Все це ще буде у житті Марійки, але просто трохи пізніше. Вона згадує, якою щасливою була під час власної вагітності, як чекала на донечку. Вони з татом обов’язково допоможуть молодій родині з весільними клопотами, доглядом за новонародженим, Ольга Сергіївна вже з нетерпінням чекає як буде бавитися з онуком чи онучкою, гулятиме з малям.
Що ж в мене на душі стає тепло і радісно, гарного хлопця виростила, чудову дівчину він зустрів, батьки у неї хороші, доброзичливі люди. Дуже хочеться, щоб все у дітей склалося якнайкраще.
