Рік тому, моя дочка пішла перший раз у перший клас. Вона дуже переживала, оскільки усе було для неї новим, не звичним. Звичайно, на перший дзвоник ми пішли разом. Адже, перший день найстрашніший, ти не знаєш як усе буде. Особливо для шестирічної дитини це взагалі не знайомо.
Першого вересня, усі щасливі зібралися на святкову лінійку. Моя донечка Катя познайомилася з однокласниками та завела собі нових друзів. Я також познайомилася із батьками, які теж прийшли підтримати своїх дітей. У нас вийшов чудовий колектив та вчителька наших діточок відкрилася нам з позитивної сторони.
Потім, я помітила одну дівчинку, яка була сама, вона спілкувалася з однокласниками, але ні матері, ні батька з нею не було. Було помітно, що їй не зручно та трішки страшно. Марічка була трішки скромною, з круглими, великими, карими очима, справжня красуня. Вона теж подружилася з моєю дочкою та вони добре ладнають.
Як виявилося, у мами дівчинка є ще один син. Він ще зовсім крихітний, йому лише чотири місяці. Тому, Марічці доводиться бути самостійною у такому ранньому віці. Але вона справляється, хоча з маленькими переживаннями. Анна Миколаївна може гордитися своєю дочкою, але й не потрібно забувати про те що вона ще маленька й не може бути настільки самостійною, як цього хоче її мати.
Марічка ще така маленька, а уже дуже самостійна та відповідальна й завжди допомагає своїй мамі. Й у школі є слухняною та старанною ученицею. Інколи, буває у нас удома, адже дуже добре подружилася з Катериною та вони завжди проводять час разом. Я рада, що у моєї дочки є така хороша подруга, як Марія.
Навіть, старші люди є не настільки сміливими та самостійними, як деякі діти, які ще зовсім юні. Але попри самостійність, завжди потрібно підтримувати, адже це є найбільшою мотивацією. Як для дорослих, так і для дітей. Кожному потрібна увага та підтримка.
