Два тижні тому я з сином вирішив поїхати на море в інше місто. Їхати потрібно було потягом, два дні. Як завжди, люблю вибирати місця заздалегідь, щоб потім не було ніяких проблем. Домовилися, що моє місце буде нагорі, а син буде внизу. Взяли все необхідне, вийшло три сумки речей, одна з загальними, мій портфель та сина з ноутбуком.
За двадцять хвилин до від’їзду поїзда до нас додалося два пасажири: молода мама та її дочка. Дівчинка миттю вивалила свої сумки на сусідню нижню полицю, а мати, розставивши руки в боки, почала нас розглядати, я навіть помітив якесь невдоволення в її очах, потім вона звернулася до мене:
– Молодий чоловік, а не хочете поступитися дамі місцем? – натягнувши посмішку до вух, жінка стала стріляти очима.
– Це моє місце, – холодно відповів я.
– Ну поміняймось, там дме з вікна, поки поїзд їхатиме, а дочка хоче внизу спати, – все не заспокоювалася та.
– Закриєте вікно.
– Грубіян! – крикнула матуся. – І як я тепер буду спати?
Дивно, я ж відповів на питання. Навіщо їй шукати відповіді двічі?
– Може треба було обирати кращі місця? – поцікавився вже я, – тоді б ніякого непорозуміння не було.
На моє запитання жінка почала: «Та як ви смієте? У вас же теж дитина, ви повинні мене зрозуміти, як батько!»
Я сказав, що чудово її розумію, але кожен пасажир повинен бути на тому місці, яке йому або призначили, або він сам обрав. А особисто я або мій син не зобов’язані мінятися місцями з якимись лівими людьми, хіба що, якщо всі чотири місця були зайняті компанією друзів, тоді так, без питань.
– Чому ви тоді не вибрали місця внизу і для себе, і для дочки? Так було б набагато простіше.
Відповідь шокувала:
– Я не люблю спати внизу, а якщо закрию вікно, то мені буде душно.
До речі кажучи, на вулиці березень, начебто і не жарко, і не холодно, а жінка таке виробляє. Загалом, пізніше до нас підійшов провідник та захотів поцікавитися чи все у нас нормально.
– Цей нахаба не хоче зі мною місцями помінятися. Я йому вже вдруге пояснюю чому не хочу спати з цього боку. Зробіть що-небудь, не знаю, переведіть їх кудись.
Розумієте, що сталося? Не вона сама захотіла нові місця для себе та дитини, а щоб нас звідси прибрали й вона нарешті домоглася свого. В результаті провідник запропонував їй перейти в інше купе, мати вперлася, вона вимагала вже, щоб саме ми пішли, а не вони. Все це потім дійшло до начальника потягу, який пригрозив висадкою цих людей, якщо матуся не заспокоїться.
– Я вже думав, що ця жінка ніколи не піде. До речі, ти непогано тримався, я навіть хотів заступитися та вже пожертвувати своїм місцем, – каже мій син.
– Це чому ж?
– Аби вона замовкла та вгамувалася. З нею було практично неможливо сперечатися.
– Помиляєшся, синку. Суперечка була того варта, як бачиш. Іноді потрібно до кінця стояти на своєму, якщо людина дійсно неправа та не хоче цього визнавати. Під такими людьми не можна прогинатися. Якщо поступишся заради того, щоб ця людина замовкла, то в цій ситуації тим, хто програв будеш саме ти, а співрозмовник буде насолоджуватися перемогою над тобою, тому що у нього вийшло тебе дістати й домогтися свого шляхом своєї неправоти. А цього допускати ні в якому разі не можна.
