Життя у маленького Артема було не простим. Йому всього лише 7 рочків, а він вже виживає сам у цьом світі.
Мами у нього немає, а батько часто п’є і тому хлопчик більше живе на вулиці ніж вдома.
Хоча і домом це важко назвати. Завжди не чисто, багато сміття. Однокімнатна квартира схожа на підвал.
Їсти йому підкидають з кафе, одягом інколи помагають сусіди.
Хлопчик мріє про щасливу сім’ю, де його будуть любити, де завжди буде тепла смачна їжа, де в домі буде весело та затишно.
Йому страшно ходити самому по темних вулицях. Це інколи буває і дуже небезпечно. Хоча таких дітей там є багато. Але на жаль не всі його приймають. Адже у нього є тато, хоч і п’яниця, а у них немає нікого.
Та батько часто підіймає руку, тому хлопчик не витримує і тікає.
Та і хлопчик не хотів красти чи робити ще якісь речі, які роблять вуличні діти. Він надіявся, що колись у нього буде справжня сім’я, і він не хотів, щоб їм було соромно за нього.
В сусідньому під’їзді його дому живе молода сусідка, яка часто жаліє хлопчика та допомагає йому їжею чи одягом. Ось через це його теж не любили вуличні діти. Світ надто жорстокий, і такому як Артем в ньому важко.
В дитини до болю зранена душа, і часто цю агресію він викидає на вулиці.
Одного разу сусідка побачила в Артема великий синець.
– Звідки це у тебе? – запитала стривожено вона.
– Це я, коли катався на каруселях, невдало стрибнув, ось тому і синяк, – відповів хлопчик.
Жінка не дуже повірила в цю казку. Але удала що все добре. На вулиці падав лапатий сніг, і жінка з хлопчиком весело грали в сніжки. Хоч вона і була втомлена після роботи, але посмішка Артема повертала її до життя.
Жінці було дуже боляче дивитися на хлопчика, тому вона вирішила зайти до його батька, щоб ще раз з ним поговорити. Кожна попередня спроба повернути його до нормального життя та до сина була невдалою.
Цього разу, на жаль, також. Чоловік в напівтверезому стані, сказав що вдарив хлопця, і він втік з дому. Він крикнув що малий йому не потрібен, і що він може не повертатися. Все одно його до хати не пустять. Чоловік викинув ті речі що залишилися та закрив двері.
Це була остання крапка для жінки. Вона розуміла, що дитина не виживе на вулиці. А йти йому було нікуди. Родичів у них нема. Хлопчик залишився сам один у цілому світі.
Вона вирішила зробити все для того, щоб Артем мав справжню сім’ю. Скоро Різдво, і дитині потрібні мама і тато, щоб весело і разом святкувати. Сусідка давно розказувала чоловіку за хлопчика з вулиці, і казала, що хотіла б його всиновити. Оскільки завагітніти вона не може вже багато років. Він був ніби не проти, бо вже дуже хотів дитину. Але йому не давало спокою те, що у нього є батько. І це можу бути перешкодою для всиновлення. Але така людина не має права виховувати дитину.
Згодом вони підготували всі документи, і отримали дозвіл на всиновлення.
Це був переддень Різдва, і сусідка всюди шукала Артема. Знайшовши його, вона побачила що він в порваному одязі та дуже голодний.
Жінка сказала, що має сюрприз для хлопчика. Малий зрадів, оскільки сюрпризів йому ніхто не робив.
Сусідка закрила Артему очі, і провела до хати, де був накритий святковий стіл, і стояв її чоловік.
– Артемчик, це твій новий дім, – сказала вона.
І хлопчик щиро заплакав від радості та обійняв нових батьків.
