Марія виховувала двох доньок: Олену та Марину. Ні, чоловік її не покинув, як ви, напевно, подумали, він загuнув ще десять років тому в авт0катастрофі. Довелося все тягти самій. Жінка влаштувалась на дві роботи, та все-одно ледь зводила кінці з кінцями. Добре, що квартира була власна, щоправда, однокімнатна, але за оренду платити не потрібно. У володіння сім’ї входив ще заміський будинок, який Марія з своїм чоловіком використовували, як дачу.
Старша дочка, Олена, добре влаштувалась в житті – вдало вийшла заміж, як то кажуть. Арсен любив її до нестями, ніколи не ображав. За роки шлюбу мужчина відкрив свій бізнес, який щороку йшов вгору. У подружжя було двоє діток – близнюків. На жаль, Олена не розмовляла з матір’ю вже багато років. Сварка була дрібна, побутова, але обидві жінки були надто горді, що попросити пробачення.
Менша донька також одружилася, але не так вдало, як інша, народила дівчинку. Сім’я не мала коштів на купівлю власного житла, тому всі тіснились в малосімейці. Марія перебивалася ніч на кухні, а весь день проводила на роботі. Марина давно вмовляла матір продати дачу та купити більшу квартиру, але жінка не погоджувалась. Вона вважала, що таким вчинком зрадить пам’ять про свого чоловіка. «Не хочеш продавати, то вимітайся звідси і живи в селі,» – одного разу випалила дочка, під час чергових умовлянь, що плавно перейшли в сварку. Марію це зачепило, вона зібрала кілька речей і того ж вечора пішла геть.
Як вона добралась в такій порі до будинку, лише Бог знає. На серці було важко, клубком в горлі стояла образа й зл1сть. «Хай спробують пожити без моєї зарплатні, швидко назад попросять, а я тоді подумаю,» – втішала себе жінка. Дні йшли, а перепрошувати ніхто й не спішив. На душі лежав камінь, бо при дітях та внуках залишилась сама, як билина в полі. Йшов холод, хата була не готова до того, щоб у ній хтось зимував, Марія навіть не уявляла, як переживе ту пору року, але повертатись не збиралась.
Цей вечір був наповнений особливою тугою, в її Оленки сьогодні день народження, вона добре пам’ятала те число. Густий морок в кімнаті розбавило світло фар. Стало трохи страшно, сюди ніхто не приїжджає, а найближчі сусіди за чотири хати. Роздався стукіт. Жінка з сковорідкою в руці відчинила двері. То була Олена.
-Мамо, вибач мені за все. Вибач, що так довго не навідувалася. Від сусідів почула про ваш з Мариною конфлікт, і приїхала тебе забрати жити до нас. Я більше ніколи не віддам тебе в кривду.
