Звати мене Роман, мені уже тридцять три роки. Одинадцять років тому, я познайомився з надзвичайною дівчиною. Ольга була дуже розумною та трішки впертою, красивою дівчиною. Познайомилися ми у кафе, у нас зав’язалося спілкування й через деякий час почали зустрічатися.
Через три роки, ми вирішили одружитися, але щоб організувати весілля нам були потрібні кошти. Тому я поїхав закордон, на заробітки. Провела мене Ольга на вокзал, сів я у свій поїзд та поїхав. Було дуже важко прощатися, але ми чекали з нетерпінням нашої наступної зустрічі.
Я не пам’ятаю…
Як, я уже опинився у будинку однієї старшої жінки. Її звали Ганна, дуже добра жінка. Також у неї був син Іван, на той час йому було шістнадцять років. Вони сказали, що побачили мене непритомним на вулиці, виходить що я втратив пам’ять. При мені не було нічого, ні речей, ні документів, взагалі нічого. Ми зверталися у поліцію, але ніякого результату й поки що я жив у цієї жінки. Я умів майструвати та робити ремонти. Та працював на замовлення, не офіційно.
Через сім років, мені стало дуже погано, я знову знепритомнів, а коли прокинувся у мене почала повертатися пам’ять. Я почав згадувати своє дитинство, своїх батьків, свою кохану.
Коли, я усе згадав то відразу поїхав до Ольги. Я розумів, що можливо у неї уже сім’я, вона щаслива й без мене. Я не хотів заважати, але дуже хотів її побачити, відчути її запах, дізнатися як вона чи все у неї добре.
Підійшов я до дверей її будинку та ніяк не міг наважитися постукати, увійти. Я переживав, що вона не захоче мене бачити, адже я зник аж на вісім років. Уявляю, як їй було боляче та не приємно. І тут підбігає маленька дівчинка, років семи й почала казати, що мама в садку, садить та обробляє квіти. Я знав, що Ольга любить троянди та завжди мріяла мати свій садок. Я зрозумів, що ця дівчинка — це дочка Ольги, вона була дуже схожа неї: така ж сама красуня, теж така щира та привітна. Я думав, що в Ольги велика та хороша сім’я: красуня донечка, чудовий чоловік, можливо є ще діти.
Ми з дівчинкою Діаною пішли до Ольги, я не знав, що казати, як себе поводити. Й тут, ми прийшли у сад. Я побачив Ольгу й моє серце завмерло, всередині був великий ураган. Коли, вона мене побачила то почала з великою радістю, зі слізьми бігти мені на зустріч, вона почала міцно мене обіймати. Ми дуже скучили одне за одним.
Як виявилося, у мене є маленька красива та розумна донечка. Ця дівчинка, яка зустріла мене виявилася моєю кровинкою.
Ольга розказала, що через два тижні після мого зникнення вона дізналася, що вагітна. Та завжди мене шукала та чекала.
Зараз у нас чудова сім’я, ми з дочкою та Ольгою наздоганяємо ці втрачені роки та проводимо час завжди разом. А з жінкою, яка мене спасла та з її сином, ми завжди підтримуємо спілкування та дуже вдячні їй.
