Ця історія трапилася у сусдньому під’їзді. Сусідка попросила полагодити сусіда лавку біля будинку. Вона навіть не могла передбачити, чим це все може завершитися. На жаль, кінець був фатальним.
У той серпневий ранок середи Алла варила вишневе варення на кухні. Її чоловік Віктор ремонтував автомобіль, а от сини-підлітки пропадали з компанією у поході.
Враз на порозі квартири появилася Катя, сусідка зі сходової клітки. Її недавно кинув чоловік, син одружився у сусіднє місто, тому жила жінка одиноко. Катя булла дуже дружелюбною жінкою, приходила до сусідів з проханнями і сама завжди позичала.
Сьогодні Катя прийшла з незвичним проханням:
– Ой, Алло, яке ж варення у тебе запашне!
– Та вже, вишня у цьому році урожайно вродила, зняла такі спілі ягоди, – похвалилася Алла.
– А у мене ніяк руки не дійдуть до закруток, – почала скаржитися Алла, – стільки вдома справ вдома, а я ж сама, нічого не встигаю.
Алла відклала вбік дерев’яну ложку, якою мішала варення і запропонувала Каті крісло, запитала:
– Катю, розкажи, чого прийшла, чого моє варення хвалиш?
– Ой, Аллочко, – заголосила Катя, – лавку біля будинку розвалили алкоголіки з сусідньої вулиці, навіть нема на чому посидіти та перепочити, подихати свіжим повітрям. Можливо, Віктор згодився б полагодити. Чи можна його попросити?
– Можеш сама до нього підійти і попроситися. Він ось в гаражі автомобілем займається. Сусідці точно не відмовить.
Катя тут же зарядилась і побігла в гараж.
Алла доварювала варення й поралася біля вечері. Незабаром приїхали на обід сини, а Віктора все не було, хоча пройшло вже близько трьох годин. Алла пішла до Катерини, щоб покликати чоловіка на обід. Лавка біля будинку була відремонтована, однак чоловіка поблизну не було видно. Аж ось вийшов Віктор, який не міг дивитися на дружину.
– Алло, не зрозумій мене неправильно, проте я більше додому не повернуся. Не можу. Залишаюся тут.
Алла потім насилу буде згадувати ці кадри. Пригадує, як рвала сорочку на тілі чоловіка. Хотіла влетіти до квартири Каті, проте Вітя не пустив. У нього сили в руках стільки, що тендітна жіночка не прорве. Потім Алла побігла до свекрухи, щоб хоч вона якось допомогла. Свекруха ходила до Каті, протее без результату. Вітя залишився жити у Каті. Наступного вечора Алла побила всі вікна у квартирі Каті, адже вона жила на першому поверсі. Всі речі Віктора жінка спакувала у валізу і викинула на дорогу. Вночі Віктор збирав все. Через кілька днів Вітя забрав з дому авто, поки колишньої жінки не було вдома.
Вітя таємно зустрічався з синами, просив у них пробачення, давав кошти, просив не ображатися на батька і все зрозуміти. Майже місяць будинок гудів останніми плітками, обсмоктуючи історію Каті, Алли і Віті. У житті різне буває, тим паче, що Віктор і Катя дружили у юності.
Минув рік. Таким же серпневим ранком, як і в минулому році, Алла вирішила прибрати на кухні. Раптом відчула, що хтось дивиться. Вмить побачила на порозі постать Віктора.
– Хух, ти, налякав! Чого тобі треба? Синів немає у будинку.
– Алло, треба з тобою поговорити , – Віктор прийшов і без запрошення сів за стіл.
– Ну кажи, чого прийшов. Я ж заборонила приходити сюди.
Віктор важко зітхнув. А потім почав розповідати, що одного разу привіз кілька мішків збіжжя з однієї фірми на продаж. Виявляється, що вони зі своїм другом домовилися взяти державне майно додому. Віктор допоміг щей другові два мішки загрузити. Наступного дня на фірмі булла ревізія, яка не порахувала мішки. Віктор почав переживати, що спокусився майже на безкоштовне збіжжя. А тут його Катя покликала лавку лагодити.
Як тільки чоловік прийшов до Каті, вона посадила його за стіл і розказала, що знає про історію з мішками і може поділитися цією інформацією. Загалом, Катя запропонувала угоду – залишитися Віті у неї житии. Якщо ж чоловік відмовить, то вона піде в поліцію і його здасть. Віктор добре знав, що за крадіжку він простим штрафом не відбудеться. Треба буде сидіти. А ще невідомо, як цеп означиться на родині.
Віктор колись любив Катю, а може і справді злякався. Минув час, виявилося, що мішки вже всі списані. Тепер у Каті нема жодних аргументів. Та й якщо вона розкаже комусь, то її спитають, чогот вона все знала і нічого не сказала.
Алла уважно вислухала чоловіка. Цього разу сорочка залишилася цілою.
– Значить ти, – звернулася вона до Віті, – вибрав ліжко Каті замість тюрми?
– Я не вибирав. Якщо б справді посадили, то як би я їм в очі дивився?
– А як ти зараз їм в очі дивишся? – запитала Алла. – Отже, так – назад ти не повернешся ні сьогодні, ні через місяць, ні через рік. Якщо ти мене не згадав, коли думав над рішенням рік назад, то йди туди, звідки прийшов. У мене для тебе нема слів.
– Алло, я ж покаявся у своїй помилці. Ну, прости мене. У людей адже теж всяке буває …
– Буває, – відповіла Алла, – тільки я не «всяка». Можеш бачитися з синами, але назад я не пущу. Вітя встав зі стільця і пішов до виходу, як у воду опущений.
– Почекай, – покликала його Алла. Вітя швидко обернувся, в очах з’явилася надія і запитання.
– Забула сказати, що нам треба розлучитися. Вже ось рік не живемо. Подам на аліменти. А тепер можеш йти, – махнула рукою Алла.
