Сьогодні в мене вихідний. Я сиджу в сквері, біля мене у візочку мирно сопе носиком донечка. Синочок Михайлик бавиться на дитячому майданчику. І пригадався мені інший літній день.
Дружина прийшла додому після зміни пізніше, ніж зазвичай, тривожна, сумна і заклопотана. Вечеряти відмовилася, я заварив ароматний чай з лимоном та м᾽ятою, поставив на блюдечку тістечка. Марина довго сиділа мовчки, потім почала розповідати.
Вона працює касиром у великому супермаркеті. Багато всяких історій траплялося за час її роботи: одні посміхаються, інші скандалять, одні терпляче чекають, інші квапляться, був хлопець на жіночих підборах – проспорив бажання, був такий, що скупив у супермаркеті для вагітної дружини всі банани і оселедці, багато різного.
Марина вже закінчила зміну та чекала біля входу свою подругу, щоб разом йти додому. До неї за допомогою звернулася молода дівчина, вона попросила декілька хвилин попильнувати візочок з немовлям, доки вона купить суміш та підгузки. Малий щойно заснув, і молода мама переживала, що від шуму магазину, він знову прокинеться і почне вередувати. Жінка погодилася, але дівчина не повернулася ні через півгодини, ні через годину. Стурбована жінка звернулася до охоронців, вони проглянули всі записи з камер відеоспостереження і з᾽ясували, що дівчина скористалася іншим виходом з магазину та пішла геть.
Довелося викликати поліцію. Тим часом малюк прокинувся та почав вередувати, мабуть відчув відсутність мами. Марина колихала його на руках, бавила брязкальцями, до того ж їй довелося змінити малому підгузок та нагодувати, горе – мати залишила пляшечку із сумішшю.
Я слухав дружину не перебиваючи. Разом ми жили вже майже шість років, перед цим ще два роки зустрічались. Офіційно наші стосунки так і не оформили, хоч я й освідчувався. Весь цей час Марина намагалася завагітніти, але нічого не виходило. Ми були в кількох клініках, у багатьох лікарів, навіть до якоїсь бабки у село їздили, все марно. Обоє здорові, необхідно просто бути більш терплячими і наполегливими. Марина обов᾽язково хотіла дітей, тому не спішила зі мною до рагсу, сім᾽я без дітей для неї не була сім᾽єю.
Ні я, ні дружина майже не спали вночі. У кожного з нас були свої думки, кожен мав прийняти рішення, яке у будь – якому випадку змінювало всю подальшу нашу долю. Вранці першою, опустивши обличчя донизу, розмову почала Марина:
-Я все зрозумію, якщо ти не підтримаєш мене, і справа навіть не у тому, що мені вже майже тридцять років, останні з яких ми марно намагаємось завагітніти. Просто, коли я взяла його на руки, мені більше не хотілося його залишати. В нього блакитні очі, малесенький носик, крихітні пальчики, він зовсім не схожий на мене. Його просто залишили, як залишають непотрібні речі, а йому потрібні теплі турботливі мамині руки, ніжні обійми, затишок, обов’язково любов.
Дружина запам’ятала, з якого відділку вчора прибули поліцейські. На ранок вони вже знайшли молоду матір – зозулю. Кримінальне впровадження не відкривали, обмежились бесідою. Дівчина написала офіційну відмову від сина. Історія банальна: покохала, завагітніла, посварилися, кинув, жити немає де, сама сирота з дитбудинку.
Цілий місяць ми збирали стос необхідних паперів, сиділи у чергах, заповнювали бланки, читали батьківські форуми та сперечались, які підгузки краще та чи необхідний зволожувач повітря. Був особливо приємний момент, ми нарешті одружились.
Коли ми нарешті забрали Михайлика додому, то були на сьомому небі від щастя, обличчя Марини сяяло любов’ю і вдячністю. Через місяць дружина повідомила, що вагітна.
