З Тамарою я одружений вже як п’ять років. За цей час я встиг помітити, що моя дружина перетворилася у неробу. Вона наче боїться щодня щось готувати, прибирати хоча б раз на тиждень та вручну щось прати, коли це необхідно, а інколи й прямо про це говорить.
Ми намагаємося не сваритися через це все, але Тамара досить часто мені вказує на якусь проблему, яка склалася, але сама при цьому не хоче її вирішувати, найчастіше це роблю я сам, або ми разом, якщо у мене виходить її умовити мені допомогти.
При цьому вона завжди готова прийти на допомогу до своєї кращої подруги, яка вічно потрапляє в якісь неприємності. То їй потрібні гроші на нову пральну машину, то у неї зламався кран у ванній, доводилося викликати сантехніка й потім платити йому. Ось на це моя дружина витрачає гроші, мовляв, це ж моя найкраща подруга, я не можу її залишити у біді.
Так то ми почали жити в моїй квартирі ще до нашого весілля. Тоді Тамара щось й намагалася зробити для того, щоб нам було комфортніше жити, навіть старалася озвучувати мені різні ідеї з приводу ремонту або якоїсь покупки, а зараз раптом заявила, що живе то в чужій хаті та їй страшно навіть що-небудь робити, мовляв, а раптом тобі не сподобається і я потім буду винна.
Тим більше її сильно збентежив той факт, що моя мама сама захотіла прописати мою дружину в цю квартиру. Сказала мені, що краще б цього не робила, а то ще захоче й в будь-який момент вижене її з, вже загальної, квартири. Навіть якщо й так, їй все одно буде куди піти, батьки Тамари зрозуміли б все, але нам з мамою було від цього смішно, адже Тамара для неї була як дочка.
Якось раз я заговорив зі своєю дружиною про ремонт кухні, вже давненько у нас там поклеєні жовті шпалери, які вицвіли, та й меблі треба купити нові, стіл потихеньку хитається, а мікрохвильова піч вже давно не підігріває їжу як треба. Все, що я почув у відповідь від Тамари це «добре, тільки купувати все необхідне будеш сам, раптом ми розлучимося й ти почнеш вимагати з мене гроші за це все».
Для мене була ну дуже дивною поведінка моєї дружини. Я вже намагався з нею поговорити про це, пояснити, що вона теж рівноправний власник цієї квартири, але все марно.
Так триває вже дуже довго, іноді навіть я починаю думати про те, щоб найняти нам домогосподарку, яка буде робити всю роботу за Тамару. Колись я ще й пожартував про це, а дружина сприйняла жарт серйозно та навіть була не проти. Мене це на стільки здивувало, що я навіть не знав, що й сказати, ну невже ніколи не настане той момент, коли вона схаменеться та почне робити хоч щось по дому.
Але це ще дрібниця, що найбільше мене здивувало, так це те, що мені Тамара запропонувала продати мою квартиру та дачу моїх батьків, а потім купити спільно собі будинок. «А як же город моєї мами?», – запитав я, а дружина сказала, що цю всю їжу можна легко купити в магазині, мовляв, навіщо морочитися з вирощуванням всіх цих овочів.
Коли я розповів про це мамі, вона була дуже сильно обурена цією новиною. «Ні в якому разі! Ні! Ні за що! Я залишати цей світ збираюся ще не скоро», такими були її слова. Тамара, звичайно, образилася, але я знову попросив її про те, щоб вона хоч що-небудь робила, мені важко самому з цим справлятися. А вона ще й дитину хоче. Ну от яка тут дитина, якщо у нас безліч проблем, які потрібно вирішувати разом.
