Коли мої батьки помеrли,то їхню кватиру ми з чоловіком вирішили не продавати. Вони жили у сусідньому будинку через дорогу. У свій час мені дуже було зручно, що батьки поруч, завжди нас виручали. Можна було і дитину на них залишити, якщо у відрядженні або у нічну зміну, і на море з’їздити не хвилюючись, за нашою квартирою наглядали.
Коли Сергій познайомив нас зі своєю майбутньою дружиною, мені чогось здалося, що вона до порядку не приучена, згодом я у цьому переконалася. Ми одразу запропонували жити у квартирі моїх батьків, не потрібно за оренду додаткові кошти витрачати, можна заощадити. Чесно скажу, що коли я приходжу до них у гості, серце кров’ю обливається, ніколи у моїх батьків не було такого безладу, а коли народився онук, то здається, що Юля взагалі забула про те, що потрібно прибирати.
Я спочатку робила зауваження Сергію, але нічого окрім сварки не виходило. Він завжди відповідав, що його все влаштовує, що вони багато працюють, втомлюються. А вільний час краще проводити разом у парку або кіно, ніж витрачати його на замітання підлоги, яка постійно брудниться.
Тоді я вирішила діяти в інший спосіб. Два рази на місяць діти їздять у село до батьків Юлі, допомагають по господарству та ходять на риболовлю. У мене є запасні ключі від їхньої квартири на всякий випадок, я цим скористалася, щоб допомогти невістці навести лад.
Впершу чергу я йду на кухню. Весь посуд у Юлі перемішаний, не можна зрозуміти, де лежать ложки, де вилки, де ножі. Каструлі вона чомусь зберігає разом зі сковорідками, а кришки від них доводиться шукати п’ятнадцять хвилин. Щоб навести порядок на кухні я витрачаю завжди не менше години, якби невістка все складала на свої місця їй самій було б зручніше.
У спальні стоїть величезна шафа-купе, я глибоко вдихаю перед тим, як її відчинити. Здається, невістка взагалі не знає, що речі потрібно складати. У шафі завжди просто величезний клубок речей, шкарпетки вперемішку з білизною, светри з шортами, не говорячи про те, що серед чистих речей я кілька разів знаходила брудні.
Дитячі іграшки завжди розкидані по всій квартирі. Чомусь невістка купує якісь дешеві речі з пластику, хоч у наш час є гарний вибір іграшок з екоматеріалів. Мені доводиться, згадавши дитинство, наводити лад ще й іграшками, можна ж одразу хоча б викидати зламані.
Про квіти на підвіконні я й згадувати не хочу, здається, що крім мене їх ніхто не поливає, а потрібно ж ще добрива додавати. Я від щирого серця намагаюся допомогти дітям, кручуся всі вихідні не присідаючи, щоб коли вони повернуться, їм було приємно у чистоті та затишку.
Цього разу, коли вони приїхали від сватів, син забрав у мене запасні ключі, сказав, що свої випадково залишив у селі. Але я йому не вірю, мені образливо, я ж нічого поганого не зробила.
