Вже пройшло цілих шістнадцять днів, як наша сім’я поповнилась, тепер нас троє. З народженням Надійки клопотів значно додалося, та це було в радість. Чоловік, як завжди пропадав на роботі, а мені вкрай потрібно було відлучитися, тому вирішила залишити за няню свою молодшу сестру. Яні 18 років. Вона була поруч всю вагітність, носилась коло мене , ніби біля розбитого яйця. Тепер допомагає мені доглядати доню: змінює підгузки, переодягає, заколисує її без проблем, єдиний момент, що викликав труднощі у Яни, це те, що дівчина боялася взяти дитину на руки.
-Вона така маленька, така вразлива, і пальчики такі дрібні, а якщо я її притисну занадто сильно, або навпаки, не втримаю і вона вислизне, – говорила стурбована сестра.
Я швидко знайшла вихід з цієї проблеми. Надійку заколисала та поклала на невелику подушку, так сестра могла взяти дитину на руки та заспокоїти, якщо та прокинеться. Це був перший раз, коли я залишила дитину, тому обіцяла справитись дуже швидко.
Яна сиділа поруч і насолоджувалась маленьким клубочком щастя: «Як прекрасно ти пахнеш молоком, які чудесні твої щічки, а які маленькі пальчики. Що тобі сниться, золотко?»
Раптом цей момент перервав тоненький плач. Яна скочила на ноги заметушилась, взяла на руки подушку з малечею і почала її колихати, наспівуючи напівшепотом колискову.
-Ось, що тебе розбудило, – дівчина відчула неприємний знайомий запах. Підгузок був повний. Вона прудко поклала подушку на ліжко, обережно зсунула дитину і зробила всі необхідні маніпуляції, щоб відновити комфорт Надійки. Все це було на автоматі, і дівчина не помітила, як її «рятувальна» подушка лежала осторонь.
-Ти лише спи і не плач, тепер тобі нічого не заважає, твоя матуся зараз прийде, – як молитву повторювала Яна раз за разом. В цей час вона думала лише про те, що буде робити, якщо малеча проснеться. Чекати було не довго – двоє блакитних очей закліпали.
Яна не придумала нічого краще, як взяти дитину за руки легенько їх похитувати та наспівувати колискову.
На щастя матуся повернулася. Вона зайшла тихенько і застала цю кумедну картину, жінка витягла телефон і сфотографувала побачене. Тепер так розпочинається один з Надійчиних фотоальбомів. Яна вже народила двох власних дітей, переборола свій страх, але вони з сестрою завжди згадують ту ситуацію і від душі сміються.
