Ще зі студентських років я спілкуюся із Мар’яною. Вона щира у спілкуванні, ввічлива та розумна.
Зараз ми спілкуємося рідше, адже уже маємо сім’ї, по двоє дітей, але інколи зустрічаємось. Часто я їй допомагала, то за дітьми приглянути, то гроші позичити, то привезти щось, то удома допомогти та інші схожі справи. Також інколи, вона мені допомагала, все наче було добре.Я була рада, що у мене є така хороша та цікава подруга.
У мене є два сини: старший у другому класі й молодшому сину лише одинадцять місяців. Одного дня, чоловік забрав автомобіль та поїхав на роботу, заодно відвіз старшого сина у школу. Згодом, до мене подзвонила вчителька мого сина й попросила, щоб я забрала його зі школи, оскільки у нього піднялася температура. Мені потрібно було швидко добратися, ще й того дня молодший синочок дуже капризував, автомобіля не було, а чоловік в іншому місті на роботі.
Я вирішила подзвонити Мар’яні попросити, щоб вона мене відвезла до школи або хоча б посиділа із молодшим сином поки я збігаю по старшого. Коли я попросила подругу, я почула таку фразу: “А яка мені з цього вигода? Заплатиш мені? Я в няні не наймалася?“.
Я не розуміла чому така відповідь, я ж часто їй допомагала й безкорисливо, лиш в знак нашої дружби. Тим паче це зайняло може десь тридцять хвилин, це не так багато часу. Вона не працює, діти в школі, я не думала, що це стане проблемою.
Я погодилася та заплатила їй, оскільки у мене було мало часу, щоб розв’язувати це питання. Я не знаю, як тепер довіряти людям та розраховувати на їхню підтримку та допомогу. Чому люди не хочуть запам’ятовувати добро та відповідати взаємністю? Мені стало так не приємно, оскільки я думала, що вона справжня подруга, я розчарувалася в ній.
