У нас є своя жіноча компанія: я, Наталя, Христина та Ірина. Дружимо ще зі шкільної парти.
Наталя є душею компанії. Вона весела та відверта дівчина, яка любить щось нове та цікаве.
Христина трішки скоромна та мила дівчина. Власниця чоловічих сердець.
Ірина розумна та добра, тільки трішки хитра. Справжня красуня.
У нас є традиція на восьме березня влаштовувати собі таку вечірку в честь такого чудового дня. Зазвичай, ми збираємося та ночуємо у Наталі, оскільки вона живе найближче до центру.
Я живу разом з Христиною, ми орендуємо квартиру. Тому у нас дуже рідко, адже квартира орендована та дуже далеко від центру.
Одного року, у Наталі робили ремонт у квартирі й ми не могли святкувати у неї. Тому ми вирішили святкувати в Ірини. Вона спочатку вагалася, шукала різні причини. Але все-таки погодилася.
Ми прийшли почали пити, їсти, веселитися й не посиділи ми навіть дві годинки. Як уже Ірина почала усе збирати, мити, прибирати.
А згодом запропонувала нам піти кудись інше. Й ми пішли та тепер думаємо чи запрошувати її до нас на вечірки.
Нам було не приємно, адже ми так ніколи не робили. Я розумію, можливо вона не хотіла прибирати на наступний день, тоді потрібно було сказати ми б усі разом допомогли прибрати. Не виганяти ж нас. Це було не красиво з її сторони.
Вона ще була проти коли ми хотіли взяти наприклад: бокал чи вилку. Вона відразу же: “Почекай, я інший помию.” Й інші схожі речі.
Я чесно не очікувала, що вона така. Раніше ми ніколи не були у неї в гостях. Могла б зайти на десять хвилин на чашечку кави. Знаю її стільки років, але ніколи не могла б подумати, що вона така не госте приємна.
