Мама, зітхнувши, присіла і розповіла сумну історію. Миколай Андрійович займав посаду сільського голови і користувався великою повагою. Усім він допомагав по мірі своїх сил та можливостей. Навіть після виходу на пенсію до Миколая Андрійовича продовжували звертатись по допомогу і він ніколи не відмовляв. Та через деякий час померла кохана дружина Віра, за місяць згоріла від тяжкої хвороби, а доньки повиходили заміж та роз‘їхались. Залишившись самотнім Миколай Андрійович почав багато хворіти, майже не виходив з хати.
Надворі буяло бабине літо, Ольга, мама Остапичка поралась по хаті періодично заглядаючи у вікно, де син бавився зі своїм другом у квача. Згодом у двір прийшли і дівчатка і діти почали бавитись у «сім‘ю», де ляльки були дітьми, а вони – їх батьками. Оля розсміялась,коли почула від Остапчика: « Нікуди з села не поїдете,діти, будете жити біля батьків, допомагати. І ми вам допоможемо». Мама хлопчика здивувалась, як такі маленькі діти відтворюють глибокі життєві історії. « Маєте слухати батьків та піклуватись про них » – повчальним тоном продовжував Остапчик.
В словах сина Ольга впізнала себе, адже на прикладі сусіда Миколая Андрійовича показувала, як тяжко лишитись одному в поважному віці. Вона вийшла з хати, і віддала в руки сину пиріг, загорнутий у білосніжний рушник: « Занеси до Миколая Андрійовича, хай потішиться солодким». Остапчик неохоче відірвався від гри, але суперечити матері і не подумав. Взяв пиріг і побіг до сусіда.
Остапчик був дуже прив‘язаний до дідуся Миколи, любив слухати його історії про все на світі та просто сидіти поряд. Його рідний дід помер ще до народження Остапа, його він бачив лише на фото. Зайшовши до завжди ідеально прибраної хати сусіда, Остапчик побачив дідуся сидячим у кріслі із великою товстою книгою, на носі Миколая Андрійовича красувались окуляри із товстим склом. Побачивши хлопчика, сусід усміхнувся і потиснув руку гостеві «як дорослому».
Остапчик передав пиріг та з подивом помітив, як затремтіли руки дідуся, а по щоці поповзла сльоза. Тремтячим голосом Микола Андрійович подякував Остапчику та передавав велику дяку його мамі за надзвичайно смачний пиріг. Остап побажав дідусеві смачного та побіг додому, де його вже зачекалися друзі. Ввечері хлопчик спитав маму, чому ж доньки Миколая Андрійовича не відвідують його. Мама сумно подивилась на сина та відповіла,що доньки живуть дуже далеко і їздити їм незручно. Тому єдине, що вони роблять – телефонують батькові раз на місяць. «Ми, як найближчі сусіди повинні йому допомагати та підтримувати» – закінчила мама.
Через місяць дідусь помер у сні. Легка смерть сказали односельчани, а іншої він не заслужив. Мама зателефонувала донькам Миколая Андрійовича, щоб повідомити сумну новину, та вони сказали, що на похорони не встигнуть, але надішлють гроші. На похованні було все село, крім найважливіших та найближчих людей – доньок Миколая Андрійовича.
