Близький родич, що живе у сусідньому будинку, дядько Саша, лежить з переломом лівої ноги вже майже місяць. Чоловік вже у літах, тому кістки погано зростаються, ще якісь проблеми. Він нікуди не може вийти, сидить цілими днями вдома. З дядьком Сашею дружимо давно, ще тоді, коли заселили будинок. Ніколи з ним не сварилися.
Я часто заходжу побачити хворого чоловіка, і завжди приношу йому щось смачненьке поїсти. Нічого особливого, з того що вдома сама готую для своїх. Вирішила так робити через те, що після виписки з лікарні, спостерігала у дядька єдину картину – на столі, на тарілці лише два печенька. Без варення, без цукру, просто два печенька. Я навіть якось посміялася, що це виглядає на картину, яку він пише кілька днів.
Але потім мені стало зовсім не до сміху. Я зрозуміла, що невістка особливо не доглядає за свекром. Зрозуміло, що сім’я не розкошує, але ж у домі має щось знайтися, окрім печива? Ну, хоч би раз побачити у Саші на столі фрукти, ягоди, випічку.
Тільки два печенька. Шкода стало старенького, і я стала приносити то вареники, то налисники. Порції тільки для Саші. На всю сім’ю приносити, звісно, у мене можливості немає, бо і робота, і фінансів нема. І що ви гадаєте? Невістка дядька Саші стала всім друзям говорити, що я знущаюся над її рідними. Що приношу смаколики тільки для Саші, а інші облизуються. Ну, це дурниці, звичайно, я не вишукане щось приносила. Ті ж налисники і вареники невістка і сама може зробити на всю сім’ю, вони прості у приготуванні. Тільки ось вона працювати не хоче. Сидить і тільки чекає на готове. А після вчорашньої заяви, я вирішила, що більше не прийду до них. Навіть якщо Саша на мене образиться. Занесла йому вчора, ближче до обіду, шматочок тушеного м’яса. Спитала, як справи, і я пішла. Мені треба було у банк. Квитанції стала оплачувати, подивилася, нема моїх окулярів. Забула на столі у Саші.
Ну, я за ними і повернулася. Двері відчинила його донька, якраз забігла додому на обід. Заходжу, йду повз кухню, а там невістка сидить і на столі перед нею шматочки мого м’яса лежать. На дві тарілки їх розподілила. Невістка зрозуміла, що я застала на гарячому, і швидко стала мені розповідати, що вони з чоловіком забігли тільки на хвилинку з роботи, у справах. Нема часу навіть обід приготувати нормальний. Сказала, що моя страва дуже смачна, тому попросила рецепт. Я в кімнату до Саші пройшла. Дивлюся, чоловік сидить на ліжку і дивиться на печенько. Обличчя таке сумне. Мені так зле стало. Сказати нічого не можу, може чоловік сам віддав їм цей обід? Раптом скаже, що йому він не сподобався, або не захотів. І я буду виглядати нерозумно. Скажуть потім, що приношу частування і випитую, хто його з’їв і скільки. Так я і пішла, нічого не сказавши. Тепер ось думаю, продовжувати обіди нести чи ні? І якщо принесу, то що, чекати поки дядько все з’їсть?
