Тамара Іванівна та Борис Миколайович є доволі хорошими та люблячими батьками, але несправедливими.
Я з їхнім сином уже живу п’ять років, але завжди помічаю, що допомагають вони лише його молодшій сестрі, Діані.
А Тарасові та нашій доньці вони інколи телефонують та приїжджають із подарунками, які залишилися від дітей Діани. Адже вони старші та їм уже ці речі не потрібні.
От нещодавно…
У будинку Діани зробили чудовий та сучасний ремонт, а оплатили його, батьки чоловіка. Вони декілька років відкладали кошти для доньки, а про сина забули.
Також, завжди допомагають їй матеріально та морально. Тарас за своє навчання оплачував сам, ще з шістнадцяти років він мав підробіток. А от сестрі оплачували батьки та й не тільки навчання.
На нашу річницю весілля, вони подарували простий сервіз. А от доньці на день народження, вони купили путівки у подорож Францією. Ось така несправедливість.
Вони були впевнені, що у дочки має бути надане, а син має напрацювати самостійно. Тарас не засмучувався, адже уже звик. Та у нього є ми з донькою та усі разом, дружньою сім’єю ми впораємося.
На жаль, дуже часто в сім’ях помічають одну дитину більше, а ніж другу. Більше їй приділяють уваги та любові, а про іншу забувають.
