У Марії Іванівни було дві дочки та велике господарство. Старша, Катерина беззаперечно слухала матір і робила тільки те, що та велить, ну а молодша, Соня, завжди робила по-своєму. Ні, вона також допомагала матері тримати велике господарство, але при цьому робила це не так, як заведено, а по-іншому. Завжди казала, що необхідно переглянути методи роботи, бо вони застаріли та вимагають багато сил і часу. А зараз можна домагатися того ж результату з меншими витратами ресурсів. Мати та старша сестра сміялися над Сонею, називаючи її ледачою.
Але молодша не ображалася, а лише старанно вчилася і впевнено йшла на золоту медаль в школі. Всі вчителі пророкували відмінниці шлях до інституту, адже куди ще з її-то світлою головою?
Після 9 класу Соня повідомила матері, що в технікум йти не буде, а хоче закінчити 11 класів.
– Ще чого задумала, – кричала мати. Всі йдуть до технікуму, а наша принцеса буде далі в школі прохолоджуватися! Ледащо вона і є ледащо!
Батько був на стороні молодшої дочки, бачив її талант до науки та вмовив дружину дати їй можливість довчитися 11 класів. Через силу мати погодилася.
Ближче до закінчення 11 класу мати вже підшукувала дочки роботу в селі та паралельно думала про те, що пора б дочку заміж видавати. І кандидат вже був.
Після випуску, закінчила Соня із золотою медаллю, класна керівничка дочки підійшла до матері з розмовою. Йшлося про те, що Соня занадто розумна та талановита, щоб животіти в селі. Їй однозначно необхідно їхати поступати в місто. Мати розлютилася, бо думала, що це дочка попросила вчительку поговорити з нею.Але класна керівничка заспокоїла її та спробувала вмовити.
– Нехай піде хоча б на заочне. І біля вас буде, але й навчання продовжить – напутнім тоном вмовляла мати вчителька.
Марія Іванівна задумалася.
– Ну так, а потім вона поїде в місто , там вийде заміж і вже не повернеться – вигукнула жінка.
Вчителька доньки тихо відповіла:
– Але ж вам важливо, щоб донька була щаслива? – і пішла.
Вдома Марія Іванівна викликала дочка на розмову:
– Значить, місто з твоєї голови не виходить? Може, і чоловіка там собі знайдеш? Ось до чого ти прагнеш? Кинути свою матір одну?
– Мамуся, ну яке місто? Я хочу вчитися, розумієш? А щодо чоловіка я взагалі не думала! Рано ще!
– Рано-не рано … Я тобі пригледіла хорошого хлопчика, сина Тамари Олегівни.
– Ні, мам. Нізащо. Він мені не подобається зовсім. Та й говорити з ним нема про що.
– Чоловік потрібен не для розмов! – перебила мати.
Соня все ж пішла на журналістику. На заочне відділення. Мама хоч і була незадоволена, все ж пишалася дочкою, адже з усіх випускників села лише вона вступила до університету.
Весь час навчання Соні мама намагалася сватати їй різних сусідських хлопців. Але ні в одному Соня не побачила чоловіка. А на одній із сесій та закохалася в «міського», як говорила мати.
Після закінчення навчання Соня поїхала в місто, адже її хлопець зробив їй пропозицію, та й в селі Соня себе не бачила . Навіщо вчитися, якщо потім всієї твоєю роботою буде випас корів або доїння?
Незабаром дівчина народила двох хлопчиків і працювала у великій газеті, вела велику колонку.
Не раз Соня кликала до себе батьків і сестру, але в гості приїжджав лише батько.Соню це дуже ображало. Кожен раз, коли вона їхала у своє рідне село з чоловіком і дітьми просила матір і сестру хоч раз приїхати, подивитися місто і те, як вона живе. Але кожен раз у родичів знаходилися справи важливіші. Соня розуміла, що її так і не пробачили.
Перед самим Новим Роком Соні зателефонувала стривожена мати і запитала, чи можуть вони приїхати.
– Звичайно! – зраділа Соня, чекаю вас!
На наступний день мати приїхала сама. Вона була бліда і дуже стривожена. На німе Сонине питання заплакала:
– Батько серйозно хворий. Сільські лікарі допомогти не можуть …
– Їдемо за ним, – рішуче відповіла дочка.
На наступний день вони перевезли батька в кращу лікарню міста. Мама лякливо сахалася від машин і міського шуму. Вона виглядала зовсім втраченою і дуже переживала за батька. Але прогнози лікарів були багатообіцяючими, батько швидко пішов на поправку.
– Спасибі тобі, дочка, мати взяла Соню за руку і сильно її стиснула. Якби не ти … Вона не договорила, сльози потекли суцільним потоком.
Соня обняла матір і заплакала разом з нею.
