Павло та Сашко були близнюками. Вже два роки пройшло, як помер їх батько, тому вони домовились, що приїздитимуть до матері кожних вихідних, та допомагатимуть всім, чим зможуть.
Цього року їм виповнилось двадцять сім, обидва красені. Павло закінчив університет і був спеціалістом в ІТ технологіях, хлопець дуже любив свою роботу і в нього це прекрасно виходило. Невдовзі йому запропонували високооплачувану посаду і Паша загалом ні в чому собі не відмовляв, згодом купив квартиру та машину. Про матір і брата теж не забував.
Сашко також навчався разом з братом, спочатку йому все подобалось, але на останньому курсі він став прогулювати пари і в пріоритет поставив красивих дівчат. Хлопця мало не вигнали з університету, але брат поклопотався за нього і Сашка з горем пополам таки дотягнули до кінця.
Сашко ставав все байдужішим до рідних, його тепер цікавили лише дівчата, ще й пригнічувало те, що в Павла пішли справи вгору. Брат став потрібним лише тоді, коли бракувало грошей. До матері приїжджав все рідше, не телефонував, а в останні рази згадував про неї з тої ж причини, що й про брата.
Павло вже не один раз просив Сашка знайти собі роботу, аби той зміг себе забезпечувати, але все було марно. Мати благала Пашу, аби він не покидав непутьового сина, хлопець не міг не послухати матері та продовжував допомагати йому.
Цього дня в мами був ювілей – п’ятдесят років. Вона чекала з нетерпінням обох снів. Павло приїхав, він привіз матері великий букет її улюблених тюльпанів і ще величезний пакунок. Сашка все не було, вони чекали його до вечора, він не приїжджав та скидав трубку.
Павло був розлючений, мати – засмучена, вони їли святкову вечерю, але в душі була порожнеча. Задзвонив телефон хлопця:
-Пашо, привіт, слухай брате, скинь мені трохи грошей на карту. Мені би подарунок для Насті придбати, а я на нулі, – просив Сашко.
-Від сьогодні в тебе нема брата, як ти міг забути про день народження матері!? Вирішуй тепер свої проблеми самостійно, – викрикнув Павло.
Гарячі сльози вкрили лице жінки: «В них же одне виховання, чому вони такі одинакові, але такі різні?»
