За день до цього по телефоні, мене попросили приїхати з документами до кінця тижня. Я вже думала, що мене точно візьмуть, але все-таки трішки хвилювалася.
Коли проходила пішохід, допомогла бабусі теж перейти його, стільки хороших слів у свою сторону я ніколи не чула. Вона побажала мені удачі, що ще додало впевненості.
Прибула я на місце та написала заяву, все було добре. Мені сказали, що приймуть мене й щоб я не переживала. З великим розслабленням я пішла додому. Й уже була безмежно рада, що усе так чудово та легко вийшло.
Через тиждень мені подзвонили й сказали, що уже набрали потік студентів та мене не прийняли.
Я здивувалася, нагадала, що ми розмовляли по телефоні й у кабінеті прийняття заяв мені повідомили, що я проходжу. Жінка сказала, що вони взяли студентів з вищим балом.
Стало прикро, розгубилася і пішла не в ту сторону, яку треба, пройшовши пристойну відстань я зрозуміла, що йду не туди. Мені так потрібно було це місце. Я мріяла туди поступити.
Йшла додому і всю дорогу до будинку стримувала сльози. Вдома розридалася, чому мені так не щастить? Справді, мені завжди не щастить.
Може дизайн це не моє і мені варто шукати професію в іншій сфері.
Багато знайомих відразу поступили у заклади, які хотіли. А я ще сподіваюся, що за цей тиждень ще поступлю кудись.
Ось нещодавно, я записалася на курси по візажу й прийшла, але мала чекати ще місяць. Адже, вони забули мене внести в список учнів й перенесли на наступний тиждень.
