– Максимку, йди вже скоріше додому, злива починається! – Долинув до хлопчика ласкавий батьків голос.
Але він не хотів додому. Зазвичай хлопчик з радістю біг до тата, але зараз навіть не поворухнувся. Йому зовсім не хотілось йди у свій дім. Єдиним його порятунком була галявина у лісі, на яку він завжди приходив та відчував себе «на своєму місці». Це було для нього щастям! Неймовірна тиша, дзвінкий спів лісових пташок, що заспокоювали душу та серце, рятували його від усіх проблем. Але сьогодні навіть ця атмосфера не відволікала Максима від поганих думок. Хлопчик лежав на м‘якій траві та гірко плакав, а в голові звучало одне: «Я чужий, чужий!». Він не міг повірити, що це відбувається саме з ним і зовсім не розумів, як жити із цим далі.
Хлопчик вчився вже у сьомому класі. Виріс він дуже енергійною та веселою дитиною. У школі завжди усім допомагав: і вчителям, і учням, тому його любили усі! Батьки пишалися, що змогли виховати такого сина! Адже він і вдома допоможе, і на дачі – «золота дитина». У майбутньому хотів стати механіком, тому що дуже любив ремонтувати усе.
Наприклад, коли машина у тата зламалась, то Максим перший визвався її ремонтувати. Без його допомоги не обійшлось би ні в якому ремонтному ділі. Навіть коли батьки новий комп’ютер купили, то усе настроїти поміг Максим, хоча до цього ніде такому не навчався.
Одного п’ятничного вечора, коли батьки поїхали до своїх друзів на вечерю, хлопчик вирішив залишитись вдома, бо робити йому там нічого. Захотів він сюрприз мамі зробити, та й влаштував генеральне прибирання. Заліз навіть у шафу батьків, яка була забита мотлохом, ніколи до неї діло не доходило.
І ось раптом, перебираючи усі старі непотрібні папери, Максим побачив якусь папку, яку раніше й не бачив. Хлопчик вирішив заглянути, щоб перебрати й там, але те, що він там побачив дуже здивувало.
Там лежало багато документів, але один із них був свідоцтвом про всиновлення дитини. Звичайно Максим не робив поспішних висновків і уважно прочитав весь документ. Виявилось, що це дійсно про нього. Хлопчика кинуло в жар. Він запитував подумки: «Чому так?», «Невже це дійсно правда?», «Чому вони нічого мені не сказали?». Мільйон запитань крутилось у нього в голові, але знайти відповідь було дуже складно.
Час летів так швидко, що хлопчик не помітив як пройшло багато годин. Гіркі сльози відчаю стікали з його рум‘яних щік на цей жахливий папір. Аж доки він не почув звук ключів та голос батьків у коридорі. Максим швидко усе заховав, витер сльози й пішов зустрічати батьків, ніби й нічого не сталось.
Але червоні від болю очі дитини, одразу видали її відчай батькам. Вони зрозуміли, що він чимось пригнічений, але оскільки Максим нічого пояснювати не хотів, то тато не порушував його особисті кордони та не став нічого розпитувати. «Сам розповість, якщо захоче»,- думали вони.
Тоді у хлопчика вже з’явилась друга мрія, окрім тої щоб стати механіком, знайти своїх рідних тата й маму. Максим пообіцяв собі, що знайде їх будь-якою ціною!
І коли вже юнак вступив до коледжу, щоб у майбутньому стати механіком, почав жити окремо, у гуртожитку та одразу розпочав пошуки справжніх батьків. Звичайно, це було зовсім не легко, адже знайти когось без жодних зв‘язків серед тисячі людей дійсно непроста задача. І вже через два роки Максим все ж зміг відшукати ім‘я та адресу своєї мами, в надії, що там також десь є батько.
Одразу взяти й поїхати юнак не наважувався, бо не знав, чи взагалі варто. Сотні разів думав про те, як зустрінеться із нею, а можливо ще й з батьком, думав, що це буде найкращий день в житті – зустріти своїх справжніх батьків. Але відкинувши усі вагання, Максим зібрав речі та сів на потяг на зустріч своїм дійсно рідним батькам.
Цей день хлопець дійсно запам‘ятає на все життя, але не найкращим способом, адже зустріч була просто жахливою. Коли він прийшов за адресою, що йому дали, то побачив перед собою не зовсім щасливу жінку. Вона була ніби чужою для нього, а в домі було все старе та неохайне, навряд вона змогла б виховати хорошу дитину. Видно було, що візиту свого рідного сина вона зовсім не рада. Максим запитав про батька, а ця жінка розповіла що й гадки немає від кого вона тоді завагітніла.
Серце хлопця обливалось кров‘ю. Він стільки років мріяв зустріти рідну сім‘ю, стільки років шукав, стільки часу витратив, а все – дарма. Все, про що він мріяв, виявилось жартом долі.
Звичайно Максим намагався налагодити зв‘язок хоча б з матір‘ю, але робити хоч якісь кроки на зустріч вона не хотіла. Тоді вони й перестали зовсім спілкуватися. Але хлопець взагалі не засмутився через це, адже знав, що так і буде. Тому що тих почуттів, які він очікував відчути, коли побачить рідну кров, він так і не зміг осягнути. Раніше він точно знав, що якійсь незнайомій жінці, частина крові якої тече по його венам, хлопець потрібніший чим власним батькам, які виховали й дали усе!
Максим довго не приїжджав додому, після того як вступив до коледжу, адже шукав рідних батьків та вчився, тому часу не було. Але після того жахливого дня він зрозумів як сильно любить своїх, хоч і не рідних, але турботливих та добрих, батьків. Після цієї зустрічі з тою жінкою, його ніби осягнуло, що потрібно негайно приїхати додому, де його виростили й точно люблять.
Зайшовши у дім, хлопець відчув себе так само спокійно як і на тій галявині у дитинстві. В голові не вкладалось, як він готовий був проміняти ось це місце на якусь незнайому брудну квартиру. Він кинув сумки та одразу ринув в обійми до батьків, підняв голову подивився їм в очі та сказав:
– Я люблю вас, навіть не уявляєте як сильно!
У батьків хлинули сльози з обличчя, для них цей маленький хлопчик був цілим світом, для якого вони були готові зроби усе, що завгодно. Ось такою буває чиста батьківська любов!
Після смачного обіду, Максим відпросився в тата та пішов на все ту ж галявину, ліг на м‘яку траву, подивився в небо, а в голові звучало тільки одне: «Нарешті я в дома!».
