Я заміжня вже як 8 років. Зараз вагітна третьою дитиною, маємо з чоловіком вже чотирьохрічних близнюків. Живемо у однокімнатній квартирі, і нам вже катастрофічно не вистачає місця. Чоловік, звісно ж, працює, але на нове житло і навіть на автомобіль нам бракне грошей. А без машини дуже незручно, особливо з дітьми – і в садочок, і до школи, і до лікаря, і навіть просто виїхати на природу. Одним словом, годі й казати, як мені незручно і соромно.
Мої батьки живуть у трьохкімнатній квартирі, ще й дачу мають на додачу. Невже їм не соромно не допомогти своїм дітям? Продавати дачу вони не хочуть, бо влітку не буде куди поїхати, а з квартири виїжджати не хочуть. Яка була б краса, якби вони продали квартиру і дали нам частину грошей, адже юридично я там прописана і маю на це право. Ми б тоді купили собі хоча б якийсь автомобіль і переїхали б у більше житло. Вп’ятьох однозначно тісно в однокімнатній!
Батьки мого чоловіка теж не допомагають матеріально від слова зовсім. У них два сина. Молодшому віддали все: і земельну ділянку, і частину будинку. А старший, ніби не рідний.
Найбільше мене дратує те, що, коли я починаю цю розмову зі своїми батьками, вони переводять тему одразу і кажуть, щоб мій чоловік шукав роботу кращу. Авжеж! Самі живуть на два місця, просять народжувати їм внуків, а нам жити немає де. Ніякої вдячності та жалю…
Щоночі засинаю зі сльозами на очах через ці думки. Де у світі справедливість?
