Я з чоловіком одружились два роки тому. Дітей ми поки що не планували, обоє вважаємо, що спочатку необхідно стати на ноги, а тоді про малечу думати, аби забезпечити їм гідне майбутнє. Ще будучи неодруженими я з Остапом мріяли про свою спарву . Я вчилась на технолога з пошиття, він добре розумівся на рекламі, тому ми вирішили, що потрібно відкрити майстерню з пошиття та ремонту одягу.
Справи не дуже швидко, але все ж йшли вгору. На своєму шляху ми зустрічали недобросовісних постачальників, нахабних клієнтів, труднощі з орендою приміщення, але це ми подолали, тепер все, здається налагодилось. Ми маємо постійних замовників, великі точки збуту, найняли кілька хороших робітниць, навіть почали отримувати непогані прибутки.
Відколи все ввійшло в колію, ми вирішили відкладати на квартиру. Не можу сказати, що жорстко себе обмежували, але власне житло дуже хотілось, тому вдвох складали копійку до копійки. В Остапа є сестра – Люба. Не дуже її люблю. Чомусь вона вирішила, що ми їй зобов’язані. Так, чоловік ще будучи неодруженим заробляв непогано, і завжди балував сестричку: то в магазин за обновками звозить, то прикрасу їй подарує, то телефон новий підкине. Напевно, вона звикла до таких подарунків, а від хорошого життя хто відмовиться…
Люба старша від Остапа на один рік, вони і вчились в школі разом, там хлопець теж постійно прикривав сестру, вирішував за неї самостійні роботи, давав списувати домашні завдання, хоч був молодший.
Тепер, коли в нас почало виходити з пошиттям, дівчина ще більше на нас насіла. Якось виплакала в Остапа гроші на оренду квартири, а житло вона хоче не будь-яке – з всіма зручностями. Ще завела традицію, з нами їздити за покупками в гіпермаркет. Ні, мені не шкода місця в машині, але всі покупки закінчуються тим, що їй не вистачає грошей, а братик ж не кине її напризволяще.
Звісно це мене не влаштовувало, сотні разів вже говорила чоловікові, аби він пояснив своїй сестрі, що так не може бути вічно і в її віці потрібно самій заробляти на свої забаганки, або на крайній варіант нехай шукає собі багатого чоловіка, щоб виконував всі її прихоті.
Це були чергові вихідні, коли ми їздили закуплятись на весь тиждень, Люба ще ввечері зателефонувала чоловіку, і сказала, щоб він не забув про свою ріднесеньку сестричку. Я важко видихнула, звісно була засмучена.
Ми приїхали в магазин, взяли по візочку і роз’їхались своїми маршрутами. Ми з чоловіком взяли свіжих овочів, круп, риби, невеликий шматок м’яса, аби побалувати себе, набрали фруктів: яблук, апельсинів та гранатів. Повільним ходом попрямували до каси, бо Любу все одно доведеться чекати ще довго, та цього разу дівчина справилась напрочуд швидко. Тільки вона побачила нас, зразу ж примчала також. Її кошик був повний делікатесів, крем-сир, сири з пліснявою, червона риба, фініки, суміш горіхів та ще ціла купа смаколиків, що лежали нижче привели мене в ступор. «Завжди прибідняється, що немає грошей, а тут, що навибирала?!»- подумала я.
Ми розплатились за покупку, вона обійшлася нам в півтори тисячі гривень. Люба попросила почекати на неї, бо сумки будуть важкими. Все було в пакетах.
-П’ять тисяч сімсот тридцять дві гривні, – підсумовує касир.
Дівчина почала шукати в сумочці гаманець, та його там не знайшла. «Навіть не дивно»,- подумала я.
-Остапе, братику, закинь за мене будь ласка, така неприємність, я гаманець загубила, – щебетала Люба.
Я гнівним поглядом зміряла чоловіка, з думкою: «Не смій цього робити, не може заплатити сама, хай викладає все назад», але він знизив плечами, скривився, дістав свою картку та оплатив всю суму.
Я не стала скандалити при людях, але коли ми їхали до Люби, виплеснула всю злість:
-Скільки можна нас тримати за дійну корову?? Ми що тебе маємо забезпечувати все життя? Може ти нарешті влаштуєшся на роботу? Тобі не 12 років! Я просто вимагаю, ти віддасиш нам гроші за цю покупку! І мене не хвилює де ти їх візьмеш, зрозуміло!
Перед тим як вийти з машини, дівчина понишпорила у сумці, дістала звідти потрібну суму, навіть дещо більше і жбурнула грошима в мене:
–Забирай все, жаднюго ти така!
Мені стало соромно, я подумала про те, що не так вже й мені ці гроші потрібні, але виправдовувала свої дії тим, що це перейшло всі межі – мати з собою потрібну суму і брехати, що ти загубила гаманець – це вже край.
Тепер Люба надзвонює до чоловіка, говорить йому, що я бездушна та жадібна, навіть сміє натякати не те, щоб він мене залишив. Остап визнає, що я повела себе трохи грубо, але трішечки навіть задоволений, адже сам він не міг відмовити сестрі.
