Моїй дружині було двадцять три роки, коли ми познайомилися. Вона просто буквально зачарувала мене. Через чотири роки я зробив Наді пропозицію.
Наше спільне життя проходило як по маслу. Все було ідеально, ми жили душа в душу. Спочатку у нас народився Дмитрик, потім через рік з’явилася така ж чарівна донька, Яна, а потім з’явилася і третя дитина, Микита. Дітей виховуємо як треба, дідусі з бабусями дуже радіють, коли ми до них приїжджаємо у гості. Іноді залишаємо дітей у них на ночівлю.
Але ось, з кожним роком, я почав помічати, що моя Надійка зовсім перестала приділяти собі хоч краплю уваги. Вона теж, як і я, старанно працює, заробляє гроші для сім’ї, але про себе абсолютно перестала думати. Я їй кажу:
– Кохана, може візьмеш собі кілька вихідних? Відпочинеш від такої метушні.
– Що ти, Федько. У мене ж все в порядку зі здоров’ям. Який вихідний?
– Ти виглядаєш як хвора, от чесно тобі скажу. Не ображайся, але тобі б уже зайнятися собою.
– Правда? Все на стільки погано? – вона підійшла до дзеркала та на хвилину замовкла.
– Бачиш? Тобі пора не тільки відпочити, а й прикупити собі чогось.
– Так, погоджуся. Я в робочій сорочці ходжу три роки, а то й більше.
– Вирішено! Завтра ж говориш начальству про свою міні відпустку. Я тобі допоможу з цим всім.
– Але..
– За гроші не хвилюйся, їх вистачить. Я все сплачу.
Довго вмовляти її не довелося й вже на наступний день ми заїхали до моїх батьків, залишили дітей та відправилися по магазинах.
Щасливу посмішку дружини просто треба було бачити. Вона з великим бажанням обирала собі новий одяг, взуття та косметику. Ми ще й до перукарні зайшли.
– Федя, дуже дякую. Без тебе, мені здається, я б і далі ходила недоглянутою.
– Я люблю тебе різною, але хоча б мізерні оновлення твого образу дуже потрібні.
