Завжди мріяли з дружиною про невелику дачу. Дітей своїх ми одружили, онуків ще немає, ось вирішили здійснити свою давню задумку. Ми розглянули майже сотню оголошень, і в близьких селах і дещо подалі, але найбільше нам сподобались два будинки в одному селі. Ми довго вагалися, кілька разів приїжджали на оглядини, зважували всі за і проти, та нарешті зробили свій вибір. Обрали ділянку з дещо старішим будинком, проте великим молодим садком. Видно, що все було зроблено з душею і планами на майбутнє, але напевно, щось таки змінилося.
Наша ділянка була одною з заключних у селі, зліва простягалося поле, вдалі текла невелика річечка, біля неї місцеві хлопці розкопали ставок, ще далі був молоденький сосновий лісок, вже не можу дочекатись, як піду туди по маслюки. З іншої сторони жила бабуся, років семи десяти. На вигляд простенька та спокійна.
Вже через тиждень після покупки ми спакували речі та поїхали на дачу. Саме зібралися вранці приступити до роботи, але на городі був безлад, купи буряну лежали розкиданими під межею. Знизу грядки наша сусідка полола траву і все скидала на нашу ділянку.
-Вибачте, чи не могли б Ви виносити бур’яни в інше місце?- запитав я у жінки.
-Аякже, ще носитися з цим непотребом, вам треба, то і забирайте. Ви все одно нічого там садити не будете!
Я не хотів починати наші відносини з сварки, тому змовчав та прибрав все сам, все-таки літня людина, потрібно мати до неї повагу. Втомився, пішов до хати пообідати, сонце трошки спало і ми з Валентиною зібралися знову висаджувати розсаду. Коли вийшли, побачили в садку корову – знову нам сусідонька роботи підкинула, тварина заплуталась між деревами і не давала до себе підійти.
Я знову пішов на переговори з сусідкою. Цього разу вона видала:
-Хочете спокійно жити, то допомагайте мені по-господарству, інакше я вам покажу!
Тепер мудруємо з дружиною, як позбутися від докучань сусідки…
