Я досить давно почав бігати за Марією. Ще з п’ятого класу, як тільки вона перейшла в мою школу. Вже в десятому класі я наважився зізнатися їй у своїх почуттях та вона відповіла взаємністю. Ми часто гуляли вечорами, бачилися в бібліотеці, тому що обидва любили читати, а ще в актовому залі на занятті з танців. Про нас майже вся школа шепотілася, ми були самою гарною парою.
Потім на наступний рік ми розійшлися, через те, що я зустрів іншу дівчину, чимось вона мене зачепила, вона зовсім не така, як Маша, це в ній і привернуло увагу, напевно. Але на довго нас не вистачило, я їй через пів року набрид та я не дуже вже сильно горів бажанням як-небудь продовжувати зустрічатися.
Звісно після цього я захотів повернути Марію, вона погодилася. Тільки відносини у нас вже були зовсім іншими. Їй було дуже боляче від того, що я її кинув та тепер не відчуває того самого кохання до мене, як було раніше. Але я чомусь продовжував підтримувати з нею контакт, навіть якщо ми дуже сильно сварилися, все одно мирилися.
Пізніше це все переросло у звичайне користування людиною. Я не відразу усвідомив, що мене приваблює не те, що у Маші всередині, а її тіло. Я користувався нею, а вона це терпіла, прибирала свою гордість якомога далі. Ми обидва мали зупинити ці муки, але просто не могли. Не знаю, як вона, але мене буквально тягнуло до неї, навіть не зважаючи на те, що мою увагу привертали й інші дівчини. Так, дивно звучить, але це насправді було так.
На сьогодні мені вже двадцять вісім, у мене є дружина й діти. Людмилу я дуже сильно люблю, як і своїх синів. Я навіть радий, що зважився зовсім припинити будь-яке спілкування з Марією. Зараз вона теж заміжня, зі свого чоловіка кров п’є, доводить його своїми запитами. Якби я тоді продовжував з нею стосунки та, не дай Боже, одружився, то мене в майбутньому чекало б саме це.
