Моя донька пізно вийшла заміж, онука народила у тридцять років. Маринка наша єдина донечка. Все у своєму житті, що ми робимо, то все для неї. Розумниця, красуня, добра, відповідальна дівчина, але особисте життя у неї чомусь довго не складалося. Тому коли донька познайомила нас із Павлом, я зраділа. Проте радість була не тривалою, майбутній зять мені не сподобався зовсім, те, що він людина не порядна, підказував мені життєвий досвід. Але я бачила щасливі, закохані очі своєї доньки, тому промовчала.
На весілля ми подарували дітям квартиру. Одразу після одруження Павло змінив роботу, щоб працювати позмінно та мати змогу підробітку у вільний час. Але виявилося, що на основній роботі він втомлюється, тому на іншу не влаштувався, а грошей почав приносити менше. Я бачила, що Марина нервує, тому аби не хвилювати вагітну, ми з чоловіком почали давати певну суму грошей щомісяця на вітаміни, обстеження, харчування. У пологовий будинок теж довелося скуплятися нам самим, у Павла затримували зарплату.
Після народження онука, зять влаштувався водієм на маршрутку, і почалися оповідки. То масло потрібно замінити чи фільтри, то штраф наклали, то вночі повен бак бензину сточили, то колесо пробилося, потім підшипник стерся, потім колодки стернові вийшли з ладу, перелік нескінченний, а значить і гроші Павло в дім майже не приносив. Я бачила, що дітям знову грошей не вистачає, Марина часто засмучена, тому ми з чоловіком майже всі витрати на єдиного онука взяли на себе, вітаміни, підгузки, одяг, іграшки – купували ми.
Павло зовсім розслабився, перестав турбуватися про те, що йому потрібно забезпечувати родину. Я бачу, що Марина не щаслива, хоч і кохає свого чоловіка. Мені іноді хочеться відкрити доньці очі, що чоловік її просто використовує, щоб вона розлучилася із ним. Але донька вірить, що Павло зміниться на краще, що він її любить, тому аби не сваритися з донькою, ми з чоловіком підтримуємо її, як можемо.
