Сестра та я маємо кожен своє житло. Мені вже майже 65 років, а сестрі — 72 роки, і стало дуже самотньо кожному в пустій квартирі.
Ми часто ходили в гості один до одного, часто зустрічалися. На одній з таких зустрічей, мені спала на думку ідея. А чому б нам, не почати жити разом. На старості літ хоч якась підтримка збоку. Та й разом старіти не так страшно. А іншу квартиру можна продати, і гроші поділити. Все-таки сестри, рідні люди. Нашим дітям ми вже не потрібні. Ну що ж нам сидіти на самоті до кінця життя? Здавалося що проблем не буде. Адже ми все ідеально продумали.
Але не тут то було.
На щастя з’їхатися вирішили ми швидше. А потім вже почали фотографувати іншу квартиру на продаж. З вибором у чиїй квартирі залишатися, а чию продавати не було проблем. У мене квартира була менша і старіша, а у сестри більша і з новим ремонтом. Тому, ми залишили собі краще житло.
Спочатку все було добре, спільні вечори, вдома було затишно і зовсім не самотньо. Але проблеми не заставили себе чекати.
Кожна з нас вже реалізувалася як господиня. В кожного в домі були свої правила та звички. І з цим ми ніяк не могли змиритися. Дрібні сварки на пустому місці. То не там лежить, те не туди поставила, а інше не можу знайти. Хтось звик в одній годині їсти, інший в іншій. Так само зі сном. Я любила довше ввечері посидіти, а сестра швидше лягала спати. Тому, я їй заважала, а вона нервувалася через це.
Потім я не мала де поскладати свої речі, тому що всюди було повно непотребу сестри. Вона любила збирати всі коробки, і тримати речі, навіть коли вони вже були не потрібні.
Але поступатися сестра ніяк не хотіла. Ну якось згодом ми це вирішили.
Але краще не ставало.
Їжу кожен готував собі сам. Тому що, в кожного свої вподобання. Я любила більше овочі та фрукти, сестра – м’ясо та рибу. Це ще більше ускладнювало процес. Двоє господинь на кухні, це не до добра. Кожна боролася за місце. І я чим раз, тим менше відчувала себе в цьому домі господинею. Адже по факту квартира сестри. І хазяйка тут вона. Мені здавалося, що це відчуття мене ніколи не покине.
Через ті проблеми ми відтягували з продажем квартири.
Але знайшовся реальний покупець, і треба було готувати документи. Нас обох це страшенно лякало. Весь оптимізм, який був спочатку вивітрився.
Прийшов час підписувати документи на продаж квартири. До цього часу багато сумнівів було як в мене, так і в сестри. Ми справді не знали, як правильно поступити. Десь в душі, я хотіла повернутися у свою квартиру, і забути за наш договір.
Але, одного разу, я почула що продається квартира зразу на одному поверсі біля сестри. Це був шанс, бути близько одна до одної, але кожен у своїй квартирі. Виявилося що хазяїн тої квартири хотів трішки більшу квартиру. От тут, я вирішила помінятися з ним квартирами з його доплатою.
Сестра теж підтримала цю ідею, бо теж вже не дуже хотіла жити разом.
Ми підписали договір, і я переїхала у нову квартиру, поблизу сестри. Тепер ми зможемо допомагати одна одній та підтримувати.
Але кожна з нас буде хазяйкою на своїй території.
