Три роки тому, я одружився з прекрасною жінкою й покохав її усім серцем. Тетяна дуже добра, чуйна та розумна жінка. Вона завжди готова прийти на поміч та підтримати.
Уже довгий час ми хочемо мати своїх діточок: одну дівчинку та одного хлопчика.
Ми старалися завести своїх дітей, але ніяк не виходило. На жаль, ми ніколи не зможемо мати дітей. І ми вирішили усиновити дитину з дитячого будинку. Я вважаю, що дитина може стати рідною та дуже близькою й без одної плоті та крові.
Ми відвідали дитячий будинок, познайомилися з дітками, якби була можливість забрали б їх усіх до себе. Поки що ми не прийняли рішення й коли поверталися додому, сталося те через що мені ще моторошно, що могло б статися, якби ми вчасно не надійшли.
Йшли ми через парк й чуємо плач немовля, але не бачили нікого.Ідемо ми далі й бачимо таку картину, як жінка сидить на лавці, розпиває алкоголь, хамить навколишнім, розкидається пляшками та вживає ненормативну лексику. А біля лавочки, у болоті лежить немовля та дуже сильно плаче, а мати навіть не звертає увагу на доньку й не старається виправити ситуацію. Мені стало дуже шкода маленьку крихітку, тому ми попробували поговорити з її мамою, але старання були марними.
Потім, жінка пішла ще за одною пляшкою та дівчинку залишила саму. Ми забрали її, відвезли у лікарню та повідомили поліції про ситуацію. Потім, жінку позбавили батьківських прав, а ми згодом удочерили маленьку красуню. Та щасливо виховуємо її, у любові, турботі та злагоді.
Через п’ять років, ми усиновили ще хлопчика. Вони добре ладнають, як братик та сестричка.
Ми з дружиною щасливі, що того дня не пройшли повз, коли я згадую цю картину в мене в душі ніби все перевертається. Я не розумію, чому деякі люди такі безвідповідальні, як можна так ставитися до своєї кровинки.
