Десять років тому в мою школу влаштувався молодий вчитель Андрій Степанович. Він тільки закінчив педагогічний інститут з відзнакою.
Андрій Степанович викладав географію у десятих та одинадцятих класів. На його уроки приходили із задоволенням, адже пояснення були доступними, а дискусії з вчителем – цікавими.
Мене звати Софія, я тоді навчалася в одному із 10 класів – красива дівчина, яка, за словами батьків та вчителів, поєднувала у собі не лише прекрасну зовнішність, а й блискучий розум.
Андрію Степановичу я симпатизувала. І вже через декілька уроків він дивився на мене не просто, як на ученицю. З часом вчителю стало ніяково проводити заняття у цьому класі через мене, бо лише одного зустрічного погляду вистачало, щоб почервоніти і забути про географію.
На День святого Валентина він вирішив зізнатися мені у всьому, хоча це і коштувало чималих зусиль, адже я ще неповнолітня. Однак, якою ж несподіванкою виявилося для нього, коли я відповіла йому взаємністю.
Ми не зустрічалися таємно, адже це було б злочином, він лише попросив почекати шість років, доки «його Софія» не закінчить навчання в університеті.
Обіцянка була дотримана обома, – за цей увесь час у жодного з нас не було стосунків. І от, у день закінчення ВНЗу Андрій зробив мені пропозицію, і я сказала «Так!».
Вже протягом чотирьох років ми живемо разом душа в душу, та чекаємо на появу дитини.
