Нещодавно ми з чоловіком здійснили давню мрію – нарешті купили квартиру. Довгенько ми відкладали на неї гроші, але недаремно. Нам дуже пощастило, купити житло в досить новому районі з гарним сполученням, ще й фортуна обернулась до нас передом і ми знайшли трикімнатну квартиру за ціною двокімнатної. Жінка, що її продавала, отримала житлову площу в спадок. Сама вона живе закордоном, має там власний бізнес, тому шукала покупців поспіхом і ціна була договірною.
Ми вже навіть перебрались на нове місце, зробили невеличкий ремонт в одній кімнаті та ванній, тепер закінчуємо кухню. Для її завершення нам не вистачало лише холодильника. Провівши цілий вечір в пошуках техніки на просторах інтернету, ми вибрали досить великий холодильник, відгуки про нього були чудові. Отже, наступного дня чоловік пішов на роботу, а я збирала доньку, щоб піти в магазин, аби придбати кухонного помічника.
День був погожим, сонце припікало, я одягнула Юлю в легке літнє платтячко і ми вирушили. Половину дороги було позаду, раптом здійнявся вітер, вмить стало похмуро та холодно. Добре, що дорога пролягала через ринок. Ми знайшли першу ліпшу палатку з дитячим одягом і вибрали доні кофтину.
-Сто п’ятнадцять гривень, – сказала продавець.
Я мала відокремлені на велику покупку гроші та кілька дрібних купюр. Звісно, відкладеної суми я не чіпала. Трохи понишпоривши по гаманцю та сумочці, я знайшла потрібну суму: двадцять паперових гривень, шість паперових купюр по десять гривень, та решту суми монетами по десять та п’ять гривень. «Добре, що вистачило», – подумала я і протягнула руку жінці.
-Це що таке? – здивовано перепитала пані.
-Сто п’ятнадцять гривень, як Ви й казали, -відповіла я.
-І що я по вашому маю з ними робити? Якщо немає нормальних грошей, то купуйте речі в секонд-хенді, – гаркнула жінка і висмикнула кофту з рук Юлі.
Дитина розплакалась, мені стало незручно, я вперше була в такій ситуації. Невже є різниця, якими купюрами розплачуватись, я ж не просила зробити мені знижку, а оплатила повну суму. Сперечатись з продавцем не стала. Схопила дочку на руки, аби її заспокоїти, підійшла до наступної палатки з одягом і знайшла таку ж кофтину, але за сто гривень. Продавця зразу попередила, що в мене мілкі гроші, щоб неприємна ситуація не повторилась знову.
-Можете навіть копійками розплатитись, якщо назбираєте стільки, – розсміялась жіночка.
Мені трохи відлягло, і ми з зігрітою і щасливою донькою пішли по своїх справах далі.
