З Олею я познайомився п’ять років тому. На той час я був одружений і мав доньку, шлюб мій назвати вдалим і щасливим я не міг. Були знайомі з дитинства, зустрічалися, завагітніли, одружилися. У шлюбі прийшла буденність, ми й не сварилися, якось притерлися один до одного, звикли. Побутові клопоти та рутина поступово звели нанівець наші й без того неяскраві почуття. Іноді навіть додому не хотілось повертатися, таке все там було сіре та передбачуване.
Оля стала неначе свіжим повітрям у моєму житті. Мені хотілося дарувати їй подарунки та квіти, просто так без приводу, кожного дня. Разом ми не тільки ходили у кіно, відвідували виступи модних гуртів, але й каталися на велосипеді та роликах, як у дитинстві, в мене з’явилися нові захоплення. У свою першу закордонну подорож я теж поїхав з Олею. Здійснив свою мрію – купив власну машину, червону.
Я розлучився з дружиною без сварок та скандалів, вона переїхала в інше місто і досить швидко влаштувала власне життя. Оля завагітніла та народила мені прекрасну донечку. Все у нас складається добре, але я бачу, що Оля засмучується через те, що я не кличу її заміж. Я знаю, що для неї було дуже важливим народити дитину у шлюбі. Вона неодноразово починала розмову про заміжжя.
Недавно я допомагав батькові лагодити його автомобіль, він теж почав розмову про те, що ми живемо не розписані. Моїм батькам Оля подобається, хоча їхні відносини не можна назвати приятельськими, але вони спілкуються досить дружньо. Мабуть, як і більшості людей старшого покоління, їм важко зрозуміти, що можна мати спільний побут, спільну дитину, але не бути одруженими.
А я не розумію, чому штамп у паспорті для них такий важливий. Я дуже люблю свою дружину і доньку, піклуюся про них, намагаюся якомога більше допомагати, багато працюю, щоб вони мали все необхідне. Під час реєстрації записав доньку на своє прізвище, але це ситуацію не покращило, Оля образилася.
Я вже був одного разу одружений, мені не хочеться, щоб наші відносини закінчилися як попередні. Мені лячно, що штам у паспорті зруйнує наші з Олею стосунки. Переживаю, що наше сімейне життя може стати одноманітним та неяскравим, дуже не хочеться зурочити. Мені важко на душі, що Оля мене не хоче зрозуміти. Переживаю, аби вона не поставила мене перед вибором, бо не знаю, що буду тоді робити.
