Інколи, деякі матері вважають своїх дітей найкращими серед інших й дозволяють робити те, що іншим дітям не можна, бо для чужих дітей це не виховано.
У мене є двоє дітей, хлопчик та дівчинка, вони двійня. Ростиславу та Катерині по дев’ять років, вони є доволі дружніми, завжди разом. Навчаються вони у четвертому класі, де мають багато друзів.
Десь пів року назад у їхній клас прийшов новенький хлопчик Ярослав — красивий, розумний, талановитий та трішки збитошний. Ростислав та Катерина розказували, що він часто ображає своїх однокласників.
То іграшки забирає та ламає, то на дошці нецензурні слова пише, то дівчат за волосся тягає, то наб’є когось, то обзивається.
А недавно взагалі викинув портфель своєї однокласниці у вікно. Дівчинка розплакалася та побігла до вчительки. Мій син Ростислав вирішив заступитися за дівчинку: спочатку пробував поговорити із Ярославом, але все було марно. Та потім викинув портфель Ярослава у вікно, щоб він зрозумів як це.
Ярослав розплакався та пішов додому, до своєї мами.
Наступного дня мати Ярослава зі своїм сином прийшли у школу та почали жалітися на мого сина. Я на той час уже знала історію, оскільки Ярослав мені розказав коли був вдома.
Мене викликали до школи й відразу же мати Ярослава почала говорити про те, який син мій поганий, що його потрібно перевиховати, що йому не місце у нашому класі. Я пояснила усю ситуацію й попросила, щоб вона поговорила зі своїм сином, адже він перший почав.
Вона з обуреннями почала казати, що її син так грався, це всього лиш жарти, а от мій син не розуміє жартів й поводить себе агресивно. Ми довго сперечалися, але потім у суперечку втягнулася вчителька й постаралася зам’яти конфлікт. Ми пообіцяли поговорити зі своїми синами, що так робити не можна. Ображати інших не потрібно та конфлікти вирішувати краще словами.
Пройшов деякий час, але нічого не змінилося. Ярослав продовжував бешкетувати, а згодом перейшов у іншу школу. Тому що, після його витівок у класі перестали з ним спілкуватися, дітям було не приємно коли їх постійно ображають, обзивають та невдало жартують.
Я розумію, що він ще дитина та не розуміє наслідки своїх вчинків. Але ж його мати, чому вона не вплине, не пояснить синові, не спробує знайти підхід? Вона вважає, що її син найкращий, найдобріший, а усі інші діти не рівня йому. Вони міняють уже десь третю школу та у кожній усі погані, а Ярослав хороший.
Зараз у нашому класі панує гармонія та злагода. Моїм дітям пощастило із класом, адже він є дружнім та кожен може прийти на допомогу. Та батьківський колектив теж є компетентними та справедливим.
Ми можемо гордитися своїми дітьми!
