Усім привіт, мене звати Світлана, у мене двоє дітей, яких я виховую сама. Життя так склалося, що чоловік мене покинув одразу ж після того, як я народила близняток. Квартира у мене залишилася від батьків, але навіть так за неї оплачувати потрібно.
Перший час мені дуже допомагала моя сестра, але в неї нещодавно і своя дитинка з’явилася, тому їй свою сім’ю годувати потрібно.
Вийшла на роботу, але заробітня плата офіціантки доволі невелика, тому я щодня шукають додатковий підробіток. Щоб якось зекономити, я подумала, що варто відмовитися від послуг нянечки, враховуючи те, що моя свекруха давно на пенсії, і цілком могла б посидіти із дітьми, поки я працюю.
Але вона відмовилася. Як виявилося, вона не хоче стільки часу на них витрачати.
Каже, що в неї і так багато справ на дачі, та і по стану здоров’я не може. Їй достатньо того, що свого сина вона виховала, а далі – мої проблеми. Мені було дуже образливо, це ж її внуки, хіба вона не зобов’язана їх любити?
Кожного разу, коли я починала розмову на цю тему, свекруха кидала трубку. Я розумію, що їй хочеться відпочити, але і я працюю багато, мені також потрібен відпочинок.
У цій ситуації мене дуже рятувала сестра, вона неодноразово погоджувалася подивитися за близнятами. Діткам подобалося проводити час із нею та двоюрідною сестричкою, а от до моєї свекрухи почали відноситися із відразою.
ЇЇ це ображало, вона ніяк не могла зрозуміти, чому внуки не хочуть із нею спілкуватися. А коли вона кликала нас у гості, діти розпочинали істерику та вимагали відвести їх до моєї сестри.
Свекруха одного разу почула, як в телефонну трубку діти крикнули, що не люблять свою бабусю, бо з нею нудно. З того часу її немов підмінили. Вона почала частіше приходити до внуків, проводить із ними багато часу.
Зараз я можу собі дозволити нянечку, але свекруха мене відмовляє від цього, і кожного разу сама пропонує свою допомогу із дітьми. Вони її полюбили, а вона стала добрішою з того часу.
