Я вийшла заміж у 23 роки, і за рік в нас народилася донька. Але чоловік не витримав перевірку побутом, тому коли Лізі виповнилося 2 рочки, він нас покинув. Страх та не розуміння, що робити далі мене переповнювали. Я знала що тепер я відповідаю за свою дитину, і мушу її забезпечувати.
У мене не було коштів, щоб звернутися до няні, а також у Лізи не було бабусь, які б могли з нею сидіти, поки б я була на роботі. Але в мене є сестра, в якої однорічний син. І вона згодилася мені допомагати. Дітей вона дуже любить, тому казала що з 2 їй важко не буде. Вона з сином приходили інколи до нас, а інколи забирали Лізу до себе. Моя донька дуже товариська, і не боїться залишатися з кимось окрім мене. Тому, тут проблем не було. Так рано я ще не хотіла віддавати її в садочок, тому ми домовилися хоча б на пів року, а тоді я буду щось вирішувати.
Я була дуже вдячна сестрі за допомогу. Бо якби не вона, я б не мала можливості працювати. Тато Лізи відмовився взагалі нам допомагати, добре що з квартири не вигнав. Тому я змушена тепер все сама. Хочу б Ліза мала гарне дитинство, а для цього потрібно багато працювати. З вдячності за допомогу я подарувала сестрі пилосос, який вона хотіла. Бо справді розумію що вона жертвує своїм часом заради мене, і окрім своєї дитини годує і бавить мою.
Вона була щаслива, бо чоловік у неї дуже економний, і не сильно балує дружину, тому що каже, що все це марна трата грошей.
Але потім я почала помічати дивні речі. В мене чомусь зникала моя косметика, я спочатку думала що я це десь загубила. Але потім почали пропадати іграшки Лізи.
Окрім сестри в моєму домі більше нікого не було. Після того як пішов чоловік, я змінила замки, тому це теж не він.
Я не розумію для чого вона це робить. Вона ж знає як я важко працюю. В мене немає кому допомогти фінансово. У неї хоча б є чоловік. І живуть вони набагато краще за нас. Та і в її дитини іграшок достатньо.
Якщо їй щось сподобалося, або щось потрібно, вона ж могла сказати мені, я б їй допомогла чим змогла. Але так тихо виносити з хати чужі речі. Ніколи б не подумала що вона на таке здатна.
Коли я наважилася спитати її, вона спочатку ображалася, ніби то не вона. І як я можу на неї наговорювати, якщо вона мені допомагає. Після того вона сказала, що не буде мені сидіти з Лізою.
Я вирішила знову з нею поговорити, вона призналася що це вона. Сказала, що їй просто сподобалися наші речі. А попросити, вона не наважувалася.
Ми все вирішили між собою і помирилися. А я почала готувати документи в садочок. З родиною добре дружити на відстані.
