Моя мама, зіпсувала мені життя! Тільки 12, а я вже ненавиджу своє ім’я.

Я не єдиний хлопчик у сім’ї, нас троє, я наймолодший. Батьки завжди хотіли багато дітей, тому до вибору імен вони підходили рівнодушно. Оскільки я наймолодший, моє повинно бути особливим, так, на жаль, і сталося. Коли мама лише дізналась про вагітність захотіла назвати мене Олексієм. Мені теж подобається це ім’я, та не з моєю вдачею….

Я народився в той час, коли були популярні фільми про Шварцнегера…от це ім’я їй до душі і припало. Ні татові, ні братам це не сподобалось, але сперечатись вони не стали, надіялись, що мама все ж передумає.

Ось в червні я і народився… Арнольд Іванович. Батьки лагідно називали мене Арні, коли це чули діти в садочку, школі, всі називали мене ведмедиком Барні…Якщо спочатку я спокійно до цього ставився, сприймав з усмішкою, то зараз це приносить мені комплекси, я закрився в собі…В школі почалось справжнє пекло, я ж ніякий не ведмедик, і я став білою вороною…посміховиськом….

Я багато плакав і вмовляв маму змінити моє ім’я на будь-яке інше, просте…нехай Іван, чи Петро, чи Микола.. але вони на відріз відмовились, розцінюючи це, як мою неповагу до них…Залишився один вихід, чекати 18-ти річчя…мама звісно ж надіється, що я передумаю і почну цінувати батьківський креатив…це вони так називають, та я і досі вважаю своє ім’я найжахливішим і з нетерпінням чекаю свого повноліття.

До чого це я веду? Щоб усі, хто це читає зрозуміли просто істину: батьки – своїм “креативом” ви можете зіпсувати життя своїй ж дитині; діти – не знущайтесь з слабших, насправді ім’я нічого про нас не розкаже, а відкрийте душу та відчуйте, що живе в середині…