Я вже довгий час працюю дитячою лікаркою. В моїй практиці було багато кумедних випадків, але особливо мені запам’ятався один.
У молодого подружжя народився первісток. Спочатку я приходила до них щотижня. Одного разу, коли я завітала до цієї родини, то мами вдома не було. Татусь сказав, що вона нагодувала дитину, заколихала та поїхала у справах.
Коли я зайшла, малюк мирно спав. Я, звісно, не могла чекати пробудження дитини. Довелося попросити, щоб чоловік його розбудив. Тато зі щасливою посмішкою дивився на немовля. Йому дуже не хотілося його будити.
Молодий батько намагався робити все обережно, мовляв, може, не прокинеться.
– Заколишете потім, нічого страшного, – сказала я.
Малюк спокійно лежав, доки я його оглядала і слухала.
-Все у вас добре. Чекаємо вже через місяць у поліклініці, – сказала я і почала збиратися.
Молодий чоловік уважно вислухав мої рекомендації, в нього було багато питань. Чи потрібно затуляти вушка ваткою під час купання, чи необхідно додавати трав᾽яні збори, чи можна давати соску та ще довжелезний перелік запитань молодих батьків. Відповідь дала на кожне. Я попрощалась і пішла до виходу. Раптом почувся дитячий плач. Татусь перемінився в обличчі. Він розгублено забігав навколо сина.
-Що ж його робити, що ж його робити, – безпорадно повторював він.
Татко кинувся до мене.
-Не йдіть, допоможіть, будь ласка, – благав він.
Довелося повернутися. Я підійшла до дитини.
-Йому потрібно замінити памперс, – сказала я.
Татусь зблід і його чоло спітніло. Я зрозуміла, що це занадто важке завдання для нього. Довелось мені прийняти удар на себе. Коли з цим “пахучим” завданням було покінчено, я стала збиратися. У татка почалася істерика. Він просив мене залишитись, поки не повернеться дружина. Я пояснювала, що мені потрібно йти, що мене чекають інші діти, намагалася заспокоїти чоловіка. Все було марно. Він міцно схопив мене за руку і благав не залишати його. З такою панікою перед власним немовлям я стикнулася вперше. Довелося задіяти важку артилерію не тільки лікарського, а й бабусиного досвіду. Коли молода мама повернулася додому, татусь із гордим виглядом підкорювача всесвіту бавив сина на руках.
Зараз Денису вже 10 років. У сім’ї підростає ще двоє малюків. Я часто буваю в цій великій, дружній родині, де татусь впевнено справляється з усіма буденними клопотами. Та без сміху згадувати той епізод їхнього життя ми не можемо.
