Чотири року тому я переїхав із рідного міста до Києва та одружився вдруге. Від першого шлюбу в мене є син, з яким я дуже тісно спілкуюся і намагаюся по можливості брати активну участь у його розвитку. Наші стосунки з колишньою дружиною були досить складні, але ми вдвох намагалися, щоб наші відносини не впливали на сина.
Коли я ще починав зустрічатися з Юлею, то одразу розповів, що у мене є син. Вона сприйняла це спокійно, це мене дуже потішило. Цього літа Сергій закінчив школу та вступив до університету у столиці. Якось зателефонувала колишня дружина і попросила, щоб Сергій жив у мене, а не у гуртожитку, я не заперечував, навіть зрадів такій перспективі. Тепер у мене буде нагода більше спілкуватися з єдиним сином, у хлопця складний підлітковий період, тому йому необхідна, як то кажуть ”тверда батьківська рука”. Я багато пропустив із життя власної дитини, тепер мав нагоду надолужити згаяне. Я вже уявляв, як ми вдвох гратимемо вечорами на приставці, як підемо на футбол, як він розповість мені про свої перші серйозні стосунки з дівчиною.
Коли я повідомив новину Юлі, не можу сказати, що вона зраділа, але поставилася до ситуації з розумінням. Вона сама жила у гуртожитку під час навчання і знає, що умови там не найкращі. Ми разом готувалися до приїзду сина, придбали для нього спеціальне ортопедичне ліжко, звільнили місце для речей у шафі.
Коли приїхав Сергій, то сприйняв нас дуже вороже, нагрубіянив Юлі. Сказав, що не хоче з нами жити, тим більше в однокімнатній квартирі, що влаштується на роботу, щоб мати змогу платити за гуртожиток. А мені взагалі заявив, що як справжній батько, я міг би орендувати йому окрему квартиру. Я намагався поговорити з сином, з’ясувати, чому він так себе поводить, адже ми з ним спілкувалися весь цей час доволі дружньо, намарно.
З Юлею ми прикладали багато зусиль, щоб Сергію було комфортно, щоб він почувався як удома. І виявилося, що власне думку Сергія ніхто не запитав, що це колишня дружина наполягла, щоб він вступав до вишу у Києві, бо у мене є власна квартира і сину буде, де жити. А всі друзі Сергія залишилися вдома, йому теж хотілося вступити до місцевого інституту разом з товаришами. Якби ми не намагалися, але комфортніше йому вдома. Виявляється, що син просто хотів, щоб із ним теж рахувалися. І якщо він достатньо дорослий, щоб самому мешкати у незнайомому місті, то значить і достатньо дорослий, щоб мати змогу самому обирати, де і з ким йому жити. У такий спосіб він намагався відстояти право на власну думку. Зараз ми з Юлею стараємося максимально дослухатися до Сергія, та віримо, що нам все ж таки вдасться порозумітися.
