Мій тато вже досить старий чоловік, він живе окремо та іноді приїжджає до нас у гості. Щороку йому було все складніше і складніше, жити самому було важко, а погоджуватись на людину, яка б за ним доглядала, не хотів. Тому й довелось нам забрати його до себе.
Чоловік був не проти, адже у них були хороші відносини. У нас була дочка, ми троє жили у трикімнатній квартирі, тому виділити кімнату для мого тата було не складно.
Спочатку все було добре, але згодом ставало просто неможливо жити із людиною, у якої в голові просто хаос. Все почалось з провалів у пам’яті. Одного разу моя дочка прийшла пізно з вечірки додому і, зайшовши в кімнату, побачила сплячого дідуся у себе в ліжку. Ми будили його довго, а коли прокинувся, то вирішив, що ми крадії та влаштував такий скандал, що усі сусіди чули!
Але з цим якось ще можна було змиритись, але коли у нього іноді ставались приступи, коли він то плакав, та сміявся, то кричав на нас, вже стало не можливо. Одного дня навіть руку на онучку підняв, а через годину вже цього не пам’ятав і накричав на нас, що ніби то ми його звинувачуємо дарма.
Я пропонувала йому сходити у лікарню, навіть обманом хотіла йог отуди затягнути, але ніколи не виходило та ставало ще гірше з кожним днем. Що із ним робити я вже не знаю, просто стало страшно жити нам усім!
