Хотів би я сказати, що у мене є повноцінна сім’я, в якій є рідні мама з татом. Але в моєму випадку все майже не так. Мої справжні батьки розлучилися, коли мені було десять років. Я був ще малий, але чітко розумів, що відбувається. Розлучення зажадав мій батько, йому моя мама просто набридла.
Через рік я дізнався, що мій батько знову одружився, та й мати не упустила шансу. З Миколою я порозумівся дуже швидко. Пізніше у них народилися близнята, Софія й Антон. Мені було дуже комфортно в їх оточенні, коли мама привозила мене до них у гості.
Згодом батько повідомив про те, що у мене скоро з’явиться брат. Цій новині я був набагато менше радий, ніж, коли народилися близнята. І саме після народження Влада тато втратив роботу. Мачусі довелося пожертвувати своїм двоповерховим будинком, щоб купити двокімнатну квартиру, а на вторговані гроші забезпечити на перший час всім необхідним немовля.
Через місяць проживання з ними в тісній квартирі, я зрозумів, що від мене вони вимагають тільки те, щоб я сидів з їхньою дитиною. Мені це не подобалося, урешті решт, вони для мене його народжували? Тому, я вирішив піти від них до мами з вітчимом. З того моменту я більше ніколи їх не бачив та нічого про них не чув. Єдине знаю, що мачухи не стало через рак мозку, а про батька ні слуху ні духу.
В родині моєї рідної мами мені було дійсно добре. Вітчим прийняв мене як рідного сина, навіть його батьки – бабуся Ольга та дідусь Констянтин, ставилися до мене з трепетом та любов’ю.
Минуло досить багато часу. Мені вже виповнилося тридцять років, є власна сім’я. Та й Софія з Антоном не відтягували зі своїми весіллями.
Десь через рік мій рідний дідусь, тато моєї мами, пішов від нас в інший світ. Він вирішив залишити мені свою дачу та будинок. До речі кажучи й те, і інше збереглося в дуже хорошому стані. Пізніше не стало й мами. Як нам потім стало відомо, вона переписала наш будинок на Софію з Антоном, а Миколу попросила віддати одну зі своїх машин мені.
Як не дивно, незабаром мій рідний батько дізнався про те, що мені дісталося від мами з дідусем. Він, як ошпарений, прилетів до нас. Так красиво показував своє співчуття, аж тoшнo ставало.
– Мені дуже шкода твою маму, правда, – поплескав він мені по плечу. – Так що тепер, який із будинків збираєшся ділити зі мною та Владиславом? Ти ж в курсі, що у тебе є брат та рідний батько.
Він був дуже наполегливим, втім, як і завжди, мій батько й з мамою так обходився. Але я – не його дружина, я не стану дозволяти кому-небудь витирати об мене ноги заради своєї вигоди. Висловив все, що думаю про нього. Я не буду ні з ним, ні з Владом нічого ділити. Це власність моєї сім’ї – вітчима Миколи, його батьків, Софії та Антона.
Я вважаю, що вчинив правильно. З того дня більше не хотілося будь-яким чином перетинатися з тією людиною. У минулому він вчинив неправильно з моєю матір’ю та це я прощати не збираюся.
